Біологія людини 8 клас

Тема: Виділення - важливий етап обміну 

речовин. Будова і функції сечовидільної системи.

Завдання уроку:

 розглянути органи виділення людини;

 вивчити будову та функції сечовидільної системи, механізм утворення сечі;

 зробити висновок про взаємозв’язок будови і функцій органів виділення.

Учні повинні знати:

 органи виділення людини;

 будову та функції сечовидільної системи;

 структурно-функціональну одиницю нирок;

 процес утворення сечі

Учні повинні вміти:

 розпізнавати органи сечовидільної системи; 

 розпізнавати складові  нефрону;

 характеризувати будову і функції нирок,  роль нирок у здійсненні водно-сольового обміну; чинники, що впливають на функції нирок ;

 пояснювати біологічне значення виділення продуктів обміну речовин; 

 застосовувати  знання для профілактики захворювань сечовидільної системи.

ТЕЗИ ТЕМИ:

Виділення — це виведення з організму продуктів обміну речовин.

Функцію виділення виконують: легені, шкіра, органи травлення та сечовидільна система. 

Функції видільної системи:

1)    виведення продуктів обміну речовин з організму;

2)    підтримування концентрації солей у крові (регуляція осмотичного тиску);

3)    контроль об’єму крові, що циркулює.

До сечовидільної системи людини належать: нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник.

Функціонально сечовидільна система поділяється на відділ утворення сечі та її виведення.

Характеристика відділу утворення сечі

Орган	Структура	Функцї
	Парний орган бобоподібної форми, розташований з обох боків хребта на рівні поперекового відділу. Нирки вкриті фіброзною капсулою. Ворота нирки розташовані на ввігнутому боці. Через них у нирку входять артерія, нерви; виходять — вена, лімфатичні судини, сечовід Ниркова речовина складається з двох шарів: кіркового, розташованого на периферії, і внутрішнього — мозкового. Мозковаречовинаскла-дається з 15—20 пірамід, вершини яких впадають у порожнину — ниркову миску. У воротах нирки ниркова миска звужується й переходить у сечовід	1)    Утворення первинної та вторинної сечі; 2)синтез    речовини — реніну, який бере участь у підтримуванні артеріального тиску; 3)    утворення еритропое-тину, що стимулює утворення еритроцитів; 4)    виділення тканинного гормону простагландину
Нефрон	Нефрон є структурно-функціональною одиницею нирки. Ниркове тільце нефронів розташоване в корковій речовині й виконує функцію фільтра	Фільтрація та реабсорбція крові

Будова нефрону

Характеристика відділу виведення сечі

Орган	Структура	Функції
	Вузькі довгі трубки діаметром 6—8 мм. Довжина сечоводу в дорослої людини становить 25—ЗО см. Утворені непосмугованою м’язовою та сполучною тканинами	Ритмічне скорочення мускулатури приводить до порційного надходження сечі в сечовий міхур
	Порожнистий м’язовий орган. Розташований у порожнині малого таза. Утворений сполучною м’язовою та слизовою оболонками. М’язова оболонка складає три шари. Внутрішня порожнина міхура вистелена складчастою слизовою оболонкою. Під час наповнення складки розправляються	Накопичення сечі
Сечівник	У місці виходу із сечового міхура м’язовий шар сечового міхура утворює стовщення — внутрішній стискач сечівника. Канал являє собою трубку, що закінчується сечовипускальним отвором	Виведення сечі з організму

Як утворюється сеча?

УТВОРЕННЯ СЕЧІ (ДІУРЕЗ) – це безперервний процес, що складається з двох етапів: у капсулі нефрону утворюється первинна сеча, а в його канальцях - вторинна.

У процесі утворення сечі виділяють два етапи: фільтрацію крові, внаслідок якої в капсулі нефрону утворюється первинна сеча, та реабсорбцію - проходження первинної сечі через ниркові канальці та утворення вторинної сечі (зворотного всмоктування).

Механізм утворення сечі

Перший етап - фільтрація - відбувається в ниркових тільцях нефрону (капсулах нефрону), які й виконують функцію фільтра. До кожного нефрона від ниркової артерії відгалужуються дрібні судини, що приносять кров. Їх на- зивають приносними артеріолами. У капсулі нефрона вони розгалужуються на сітку дрібненьких капілярів (капілярний клубочок), у яких кров фільтрується. 
Фільтрація – це перенесення розчину речовин крізь стінку за рахунок різниці тисків. Ця рушійна сила виникає внаслідок того, що виносна артеріола, що виносить кров від капілярного клубочка, має менший діаметр, аніж приносна. Завдяки цьому виникає тиск у 70–80 мм рт. ст. 

У результаті фільтрації в порожнині капсули нефрону утворюється рідина, яку називають первинною сечею.
Отже, первинна сеча - це профільтрована плазма крові. До її складу входять всі компоненти плазми крові (солі, амінокислоти, глюкоза та інші речовини), за винятком білків.   До складу первинної сечі входять також сечовина, сечова кислота.  
 За добу в людини через нирки проходить 1500 л крові, що призводить до утворення 150 л первинної сечі. Таку кількість крові нирки можуть пропустити та виконати цю роботу завдяки дуже великій загальній фільтраційній поверхні капілярів ниркового клубочка.

Отже, фільтрація – механізм, який забезпечує утворення з крові первинної сечі в порожнинах ниркової капсули нефрону.   

Відфільтрована плазма надходить у порожнину капсули й рухається далі звивистим канальцем першого порядку, стінки якого утворено епітеліальними клітинами з великою кількістю мікроворсинок. Це пристосування для активного всмоктування з відфільтрованої плазми корисних речовин та їх повернення в кров. Такий процес називають реабсорбцією.
 При цьому профільтровуються всі компоненти плазми крові з відносно малим діаметром молекул окрім великих молекул (білків, жирів), а також форменних елементів крові , що залишаються в крові.

 Реабсорбція (утворення вторинної сечі) — зворотне всмоктування деяких речовин із первинної сечі,  відбувається в канальцях нефронів. Реабсорція – це процес зворотного поглинання рідини крізь стінки, що відбувається зазвичай із значними затратами енергії.
На реабсорбацію затрачається близько 80 % кисню, що потрапляє до нирок. Далі звивистий каналець спрямовує рідину до петлі нефрона, що переходить у звивистий каналець другого порядку. У цих відділах нефрона сеча концентрується й надходить у сечозбірну трубку.
 

З першого канальця у кров повертаються: амінокислоти та глюкоза цілком, значна кількість води, вітаміни. З петлі нефрону (петлі Генле) в кров повертається: вода та мінеральні солі у потрібній кількості. Тобто в результаті реабсорбції 99,2 % об'єму первинної сечі знову повертається в кров. Шкідливі речовини, наприклад, сечовина, майже не всмоктуються зворотно у кров, і тому виводяться із організму.

Особливість процесу реабсорбції: на відміну від фільтрації, перебігає завдяки активній діяльності клітин епітелію канальців з витратами енергії та поглинанням кисню. 

 Крім реабсорбції, у канальцях нирки відбувається й активний процес секреції. 
Завдяки секреторній функції канальців із організму виділяються речовини, які з якихось причин не можуть профільтруватися із клубочка капілярів у порожнину капсули ниркового тільця (фарби, лікарські речовини). 

Очищена кров переходить у венули, що зливаються в ниркову вену, яка виносить кров із нирки, що відновлює сталість складу крові. 

  Зі збірної трубочки та ниркових канальців вторинна сеча (рідина в 10 разів концентрованіша) збирається в ниркову миску, яка по сечоводах надходить у сечовий міхур і виводиться з організму.

  Протягом доби із 150-180 л первинної сечі утворюється близько 1,5 вторинної сечі.
Отже, у результаті  реабсорбції та  канальцевої секреції утворюється вторинна  сеча. 

Кількість добової сечі змінюється при зміні питного режиму, температури довкілля, надмірному вживанні солі.
 Аналіз сечі, який роблять у клініках, дає лікарю важливу інформацію і про роботу нирок, і про процеси обміну речовин, що протікають в інших органах. 
Склад вторинної сечі: сечовина, сечова кислота, аміак, сульфати, вода, мінеральні солі, вітаміни, пігменти (надають їй певного кольору). У нормі сеча прозора, має світло-жовтий колір. За нормальної роботи нирок у вторинній сечі немає білка і глюкози, тому їх поява свідчить про порушення роботи нирок та обміну речовин!!!! Глюкоза все ж може виявитися у вторинній сечі, якщо людина вжила у їжу надмірну кількість солодощів та під час великих фізичних навантажень, у хворих на цукровий діабет. 
 Таким чином, під час хвороб склад сечі різко змінюється: в ній з'являється білок, цукор, ацетон, жовчні кислоти, кров'яні тільця. З віком змінюються кількість і склад сечі. 
Сечі у дітей виділяється порівняно більше, ніж у дорослих, а сечовипускання відбувається частіше внаслідок інтенсивного водного обміну і відносно більшої кількості води та вуглеводів у раціоні харчування дитини.
Отже, сечоутворення - складний процес, основу якого становлять фільтрація, реабсорбція та секреція, що відбуваються в нефронах.
Отже, кров у нирках послідовно долає дві капілярні сітки: капілярних клубочків і капілярів, які обплітають канальці. 

Як відбувається сечовипускання?

Утворена в нирці сеча стікає в ниркову миску, що переходить у сечоводи. Сеча пересувається по сечоводах завдяки перистальтичним скороченням гладеньких м'язів його стінки (швидкість 2-3 см/с). Обидва сечоводи відкриваються в сечовий міхур - непарний порожнистий м'язовий орган. Там сеча накопичується (об'єм сечового міхура в дорослої людини досягає 0,75 л). Нижній відділ сечового міхура утворює сечівник.

       Нирки функціонують безперервно, однак сеча виділяється з ор­ганізму періодично. Оскільки об'єм крові дорослої людини приблизно 4 л, а кожні 40 хвилин уся кров фільтрується нирками, врешті-решт за добу утворюється 160 л первинної сечі. Здорові нирки фільтрують близько 1,2 л крові за хвилину. У здорової людини зі 100 мл крові, що проходить через нирки за хвилину, утворюється лише 1 мл сечі.

Вода — дуже важливий компонент організму людини, а багато чистої води, у якій розчинені речовини, входить до складу первинної сечі. Тому організм повинен обов'язково повинен повернути у кров більшу частину води, інакше відбудеться ушкодження й навіть загибель клітин.
Акт сечовипускання відбувається рефлекторно внаслідок імпульсів у центр сечовипускання, що знаходиться в крижовому відділі спинного мозку і перебуває під контролем кори головного мозку. Сеча, яка надходить у сечовий міхур, спричинює підвищення тиску в ньому, що подразнює рецептори, які містяться у стінці міхура. Імпульси йдуть від надмірно розтягнутих стінок сечового міхура. Збудження, що вини­кає в рецепторах, іде по доцентрових нервах у центр сечовипускання, переходить там на відцентрові нерви і надходить по них до м'язів міху­ра і сфінктерів. Стінки міхура скорочуються, а сфінктери в цей час роз­слабляються - відбувається сечовипускання.

  У немовлят протягом першого року життя має місце мимовільне (безумовно-рефлекторне) сечовипускання, що пов'язане з недостатнім розвитком кори великих півкуль. Лише поступово, в міру розвитку кори головного мозку, в дитини виробляється умовний рефлекс затримуван­ня сечовипускання.  Довільне виділення сечі встановлюється до 2-3 років життя.

Регуляція сечоутворення здійснюється за нервово-гуморальними механізмами. 

Нервова регуляція відбувається за рахунок вегетативної нервової системи: симпатичні нерви подають сигнали для звуження приносних артеріол, унаслідок чого зменшується приплив крові до нирок і, відповідно, утворення сечі. Центр сечоутворення розташований в проміжному відділі головного мозку. 
Парасимпатичні нерви розширює кровоносні судини, збільшує утворення первинної сечі. 

Гуморальна регуляція сечоутворення здійснюється гормонами:

• вазопресин (або антидіуретичний гормон, гормон гіпофізу) –при посиленій секреції гормона сечоутворення зменшується (звужує кровоносні судини, уповільнює утворення вторинної сечі), а при пониженій – збільшується.   

• альдостерон (основний мінералокортикоїдний гормон, що синтезується кірковою речовиною надниркової залози (з холестерину) – посилює всмоктування йонів Натрію, Калію (сприяє затримці натрію та бікарбонатів, виділенню іонів калію та водню і вторинній затримці води (регулює зворотне всмоктування солей Na і K).  Виводить калій з клітин нирки в сечу, підвищує кількість води - як наслідок підвищення кровяного тиску.

Підвищення рівня альдостерону може призвести до збільшення об'єму плазми, набряків та гіпертензії.

Альдостерон зменшує виділення сечі.

• Адреналі́н, також епінефри́н — гормон та медіатор мозкової речовини надниркових залоз, прискорює і посилює серцебиття, спричинює звуження кровоносних судин, чим зумовлює підвищення кров'яного тиску, зумовлює підвищення обміну речовин.

Яка роль шкіри у процесах виділення?

Вам відомо, що у шкірі містяться потові залози , які виділяють піт. Вони складаються із залоз, які згорнуті в клубочки. Їх вперше виявив в 1687 р. М. Мальпігі. Піт складається з різних органічних і неорганічних речовин (до 2,5%) і воді (до 98%). До складу поту входять: вода, мінеральні солі, сечовина, аміак тощо Він може служити біохімічним показником фізіологічного стану організм. Отже, потові залози пов'язані з роботою нирок, але деякі речовини виводять ся виключно потовими залозами. При захворюванні нирок потові залози якоюсь мірою заміняють їх.


Потові залози реагують на температурні зміни зовнішнього середовища, також на внутрішній емоційний стан організму. Під час хвилювання поту виділяється відчутно більше, особливо на лобній ділянці, долонях, підошва (там найбільше потових залоз).

Узагальнимо знання

• До органів виділення належать нирки, легені, шкіра, печінка, кишечник. 
• Нирки є основним органом виділення. Структурною і функціональною одиницею нирки є нефрон.
• Складна будова нирок пристосована до видалення з організму продуктів обміну речовин. Нирки, крім виведення кінцевих продуктів обміну, беруть участь у регуляції водно-сольового обміну речовин і підтриманні сталості осмотичного тиску рідин тіла.
• Виведення сечі з нирок регулюється нервовою системою та гуморально. Центр, що регулює процес сечовиведення, розташований у крижовій частик спинного мозку та контролюється корою півкуль головного мозку.

  І етап – утворення первинної сечі (150–180 л /добу).
Відбувається в капсулах нефронів шляхом фільтрації за рахунок різ- ниці тиску (70–80 мм рт. ст). За складом первинна сеча відрізняється від плазми крові відсутністю високомолекулярних білків і ліпідів

Можна сказати, що первинна сеча - це профільтрована плазма крові (без білків). 

ІІ – утворення вторинної сечі (1,5–1,8 л /добу).

Відбувається в звивистих канальцях та петлях нефронів шляхом реабсорбції (зворотне всмоктування в кров глюкози, амінокислот, води, йонів солей). Окрім того, відбувається ще й канальцева секреція (додаткове видалення з крові в сечу шкідливих речовин, що не відфільтрувались у капсулах нефронів). Утворюється вторинна сеча, у складі якої сечовина, сечова кислота, надлишкові солі тощо.

УТВОРЕННЯ СЕЧІ (ДІУРЕЗ) – це безперервний процес, що складається з двох етапів: у капсулі нефрону утворюється первинна сеча, а в його канальцях - вторинна.

Первинна сеча в ході реабсорбції сильно концентрується  (а саме 1% від загальної кількості первинної сечі (150 л), й у результаті утворюється 1,5—1,8 л вторинної сечі, або просто сечі, яка виводиться з організму. 

Реабсорція – це процес зворотного поглинання рідини крізь стінки, що відбувається зазвичай із значними затратами енергії. 

На сечоутворення та сечовиділення впливає: 

• кількість випитої рідини;

• вміст у їжі кухонної солі (від концентрації мінеральних солей у крові змінюється концентрація сечі);

• температура навколишнього середовища тощо.

Робота з термінами:

• Виділення - процес видалення з організму непотрібних і шкідливих продуктів обміну речовин.
• Канальцева секреція - механізм, який забезпечує додаткове видаленя з крові шкідливих речовин, які не пройшли через нирковий фільтр в капсулах нефронів.
• Нефрон - це структурно-функціональна одиниця нирки, які відповідають за утворення сечі.
• Нирки  - парні органи, розміщені в черевній порожнині, прилягають до її задньої стінки на рівні поперекових хребців.
• Реабсорбція  -  механізм, під час якого з первинної сечі назад у кров всмоктуються всі потрібні організму речовини.
• Сечовий міхур – непарний порожнистий орган, який виконує функцію резервуару сечі
• Сечівник – непарний трубчастий орган, по якому сеча під час сечовипускання виділяється із сечового міхура назовні.
• Сечовід - відділ сечовидільних шляхів у вигляді циліндричної трубки, який поєднує нирки із сечовим міхуром.
• Фільтрація – механізм, який забезпечує утворення з крові первинної сечі, це перенесення розчину речовин крізь стінку за рахунок різниці тисків.

Джерело: 
http://narodna-osvita.com.ua/560-vidlennya.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BD


Тема: Внутрішнє середовище організму. КРОВ. ЛІМФА.\\

Кровотворення

Кровотворення, гематопоез або гемопоез  –  процес утворення клітин крові із стовбурових клітин (інша назва  –  гемоцитобласти). Гемоцитобласти дають початок клітинам-попередникам, які інтенсивно діляться і поступово диференціюються у зрілі форменні елементи крові. На перших етапах кровотворення розгалужується на дві лінії: мієлоїдну (дає початок еритроцитам, мегакаріоцитам, гранулоцитам та моноцитам) та лімфоїдну (дає початок В-лімфоцитам, Т-лімфоцитам та природнім кілерам). В нормі в організмі людини утворюється приблизно 10¹¹-10¹²нових формених елементів за добу, для підтримання їх стабільного рівня.

Характеристика форменних елементів крові

Форменні елементи	Характеристика	Функції
Еритроцити	Форма  –  двоввігнуті диски. Не мають ядра. Містять специфічний білковий пігмент  –  гемоглобін, що має спорідненість до кисню. Комплекс гемоглобіну і кисню  –  оксигемоглобін  –  нестійкий, за умов низького парціального тиску швидко віддає кисень. У венозній крові гемоглобін приєднує вуглекислий газ. Мембрани еритроцитів містять аглютиногени A i B, що є чинниками належності до однієї з чотирьох груп крові (система АВО) Утворюються в червоному кістковому мозку. Руйнуються в селезінці. Тривалість життя 80 – 120 днів	Забезпечують тканинне дихання
Тромбоцити	Форма округла або овальна. Ядро відсутнє. Утворюються в червоному кістковому мозку. Циркулюють у крові 5 – 11 діб, потім руйнуються в селезінці	Беруть участь у зсіданні крові
Лейкоцити	Чітко визначеної форми не мають. Це білі кров'яні тільця з ядром. Здатні до амебоїдного руху. Утворюються в червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. Руйнуються в селезінці, осередках запалення Лімфоцити  –  один із різновидів лейкоцитів, здатні утворювати антитіла	Захищають організм від мікробів, чужорідних білків і сторонніх тіл. Забезпечують імунітет

Анемiя  –  це стан, що характеризується зменшенням вмiсту гемоглобiну i /чи кiлькостi еритроцитiв в одиницi об’єму кровi, що призводить до порушення постачання тканин киснем (гiпоксiї).

Групи крові

Група крові визначається на явністю в крові деяких чинників організму. Найпоширенішою системою ідентифікації групи крові є система АВ0. Чотири групи крові визначаються наявністю або відсутністю в еритроцитах аглютиногенів А і В й у плазмі крові  –  аглютинінів α і β.

Характеристика груп крові людини за системою ABO

Група крові	Аглютиногени в еритроцита:	Аглютинни в плазмі
I(O)	Відсутні	α і β
II (А)	А	β
III (В)	В	α
IV (AB)	A i B	Відсутні

Схема переливання крові

             

               

                                  

Утворення тромбу

Кровоносні судини Рух крові по судинах

Типи кровоносних судин: артерії, вени, капіляри.


Кровоо́біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в серцево-судинну систему.

Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами — в органах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами та нервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике (через органи і тканини) кола кровообігу.

Кровообіг — важливий чинник в життєдіяльності організму людини і тварин. Кров може виконувати свої різноманітні функції тільки знаходячись в постійному русі.

Кровообіг людини. На малюнку зображені артерії, капіляри та вени, якими проходить кров

Латинська назва systema cardiovasculare

Кровоносна система людини і багатьох тварин складається з серця і судин, якими кров рухається до тканин і органів, а потім повертається до серця. 
Серце. Будова та функції: 

http://8next.com/bl/3536-bl_0211.html

Серце  –  порожнистий м'язовий орган конусоподібної форми. Серце людини складається з двох половин і має чотири камери (два передсердя і два шлуночки). Утворене посмугованою м'язовою тканиною. Розташоване в порожнині грудної клітки. Верхня, трохи розширена частина, називається основою серця, звужена нижня  –  верхівкою серця.

Зовнішня поверхня серця утворена сполучною тканиною й називається навколосерцевою сумкою (перикардом). Простір між перикардом і епікардом заповнений рідиною, що знижує тертя в ході скорочення міокарда.

Будова стінки серця

1.     Епікард  –  сполучна тканина, вкрита епітелієм.

2.     Міокард  –  шар посмугованого м’яза

3.     Ендокард  –  шар ендотеліальних кліти.

Серцевий цикл  –  це певна послідовність роботи  м'язів  передсердь і шлуночків, що забезпечує циркуляцію крові в організмі. Фази скорочення м'язів серця називаються систолою, фаза розслаблення  –  діастолою.

I фаза		II фаза		III фаза
систола передсердь	→	систола шлуночків	→	загальна пауза
(тривалість  –  0,1с)		(тривалість  –  0,3 с)		(тривалість  –  0,4 с).

Основні властивості серцевого м'яза:

• Збудливість  –  здатність переходити зі стану спокою до робочого стану під впливом різних подразників.
• Провідність  –  здатність розповсюджувати збудження, що виникло на будь-якій ділянці, по всьому серцю.
• Скоротливість  –  здатність м'язової тканини серця скорочуватися під впливом збудження.
• Автоматизм  –  здатність серця скорочуватися під впливом імпульсів, що виникають у самому серці.

Характеристика систем і чинників регуляції діяльності серця:

Нервова  –  у довгастому мозку розташований серцево-судинний центр, що регулює скорочення судин, частоту, силу серцевих скорочень і артеріальний тиск. Парасимпатична система зменшує частоту й силу серцевих скорочень. Симпатична система робить частішими серцеві скорочення та збільшує їхню силу

Гуморальна  –  концентрація біологічно активних речовин контролює частоту й силу серцевих скорочень. Ендокринні чинники, як адреналін і тироксин,посилюють роботу серця, простагландини знімають спазм судин і знижують артеріальний тиск.

Кальцій збільшує частоту скорочень, підвищує провідність і збудливість серця; калій чинить протилежну дію

Саморегуляця  –  автоматизм серця (здатність скорочуватися під впливом імпульсів, що виникають у самому серці) забезпечує його оптимальне функціонування. Забезпечується внутрішньосерцевими механізмами. Наприклад, зміна кількості крові в порожнині серця змінює силу скорочень

 Кількісні показники та їх взаємозв'язок:

• Ударний об'єм серця (Vcontr) — обсяг, який лівий шлуночок викидає в аорту (а правий — в легеневий стовбур) за одне скорочення. У людини дорівнює 50-70 мл.
• Хвилинний об'єм кровотоку (Vminute) — обсяг крові, що проходить через поперечний переріз аорти (і легеневого стовбура) за хвилину. У дорослої людини хвилинний об'єм приблизно дорівнює 5-7 літрів.
• Частота серцевих скорочень (Freq) — число скорочень серця на хвилину.
• Артеріальний тиск — тиск крові в артеріях.
• Систолічний тиск — найвищий тиск під час серцевого циклу, що досягається до кінця систоли.
• Систолічний (ударний) об’єм  –  кількість крові, яка виштовхується в судини за одне скорочення.Діастолічний тиск — найнижчий тиск під час серцевого циклу, досягається в кінці діастоли шлуночків.
• Пульсовий тиск — різниця між систолічним і діастолічним.
• Частота серцевих скорочень (ЧСС)  –  це кількість серцевих циклів за одну хвилину.

Кровоносна система людини та інших хребетних належить до закритого типу — кров за нормальних умов не покидає організм. Деякі види безхребетних мають відкриту кровоносну систему.
Рух крові забезпечує різниця кров'яного тиску в різних судинах: 

Причини руху крові по судинах:

-  ритмічна робота серця;

-  різниця тисків у різних частинах кровоносної системи;

-  присисна дія грудної порожнини.

АРТЕРІЇ (від грец. аеr [аер] — повітря; tereo [терео] — містити) — кровоносні судини, по яких кров рухається від серця до органів і тканин.
Здебільшого артерії розміщені глибоко під м'язами, що має захисне значення.
Стінки артерій є товстими, міцними й пружними, щоб витримувати високий тиск під час серцевих скорочень. 
Великі артерії, віддаляючись від серця, розгалужуються. 
У стінках великих артерій (аорта чи стовбур легеневих артерій) переважають еластичні волокна, які запобігають їхньому надмірному розтягненню. 
Найдрібніші артерії - артеріоли

Безперервний рух крові по артеріях .

Оскільки серце скорочується ритмічно, тому кров надходить до кровоносних судин порціями, проте по кровоносних судинах вона тече безперервним потоком, що зумовлене пружністю артерій, яку надають судинам еластичні волокна. Лівий шлуночок під час скорочення виштовхує кров під великим тиском, при цьому стінки аорти розтягуються і вона вміщує всю кров, виштовхнуту шлуночком. Коли шлуночок розслаблюється, тиск в аорті знижується, а її стінки завдяки пружним властивостям дещо стискаються, при цьому кров з розтягнутої аорти проштовхується до артерій, хоча із серця в цей час кров не надходить. 

Будова стінки артерій:
• зовнішній шар утворений сполучною тканиною, у ньому проходять нерви, що регулюють просвіт судин;
• середній шар утворений гладкими м'язовими волокнами між якими є еластичні волокна. Гладкі м’язові волокна скорочуючись та розслаблюючись звужують та розширюють артерії, таким чином регулюють потік крові в них. Еластичні волокна надають артеріям пружних властивостей.
• внутрішній шар утворений ендотелієм (одним шаром плоских за формою клітин, подібних до епітеліальних).
Зовнішній і середній шари мають і колагенові волокна, які здійснюють опір при розтягненні судин.
Крупні артерії (аорта, підключичні і сонні артерії) мають товсті стінки, тому витримують великий тиск крові. Дрібні артерії – артеріоли, середній шар містить тільки гладкі м’язи.

КАПІЛЯРИ (від лат. capillaris [капіларіс] — волосяний) — найдрібніші кровоносні судини розташовані в усіх тканинах, які сполучають артерії з венами (діаметр 4-20 мкм та завдовжки до 1 мм). 
Будова стінки капілярів - дуже тонкі стінки з одношарового ендотелію (завдяки цьому через стінки може відбуватись обмін речовинами з тканинною рідиною, яка заповнює міжклітинні простори, через стінки деяких капілярів можуть проходити гази, продукти обміну речовин, поживні речовини, вітаміни, гормони і  навіть цілі клітини, наприклад певні типи лейкоцитів). 

Основна функція капілярів – забезпечення обміну газами і поживними речовинами між кров’ю і тканинами, між артеріальною та венозною системами кровообігу, що є однією з умов підтримання гомеостазу організму людини. 
Багато капілярів в залозах, мозку, мало в сухожиллях.
У кожному органі капіляри утворюють сітку.
У м'язах на 1 мм2 поперечного перерізу налічують понад 2 тис. капілярів, причому у стані спокою відкритими є лише 5-10 % з них, тоді як інші закриті за допомогою особливих м'язів-затискачів. Під час активної діяльності органа ці м'язи розслабляються і капілярний кровообіг різко зростає. 
Загальна площа перетину всіх капілярів тіла людини становить приблизно 6300 м2, а їхня кількість - близько 150 млрд.

ВЕНИ (від лат. vena [вена] — судина, жила) — кровоносні судини, по яких кров рухається від органів і тканин до серця.
Їхні стінки складаються з тих самих оболонок, що і стінки артерій, але мають менше гладких м’язових і еластичних волокон. 
Будова стінки вени:
• зовнішній шар утворений сполучною тканиною, у ньому проходять нерви, що регулюють просвіт судин;
• середній шар утворений малою кількістю непосмугованих м'язових волокон  (менш пружні) та еластичними волокнами (більш еластичні);
• внутрішній шар утворений шаром ендогеліальних клітин (плоскі за формою, подібні до епітеліальних).

Оскільки тиск крові у венах порівняно з артеріями менший, стінки вен тонші, менш еластичні і легко розтягуються. Мають кишенькові півмісяцеві клапани (за винятком порожнистих), які забезпечують течію крові тільки в одному напрямку (до серця), перешкоджають зворотному рухові крові.

Найбільшими венами нашого організму є верхня порожниста вена – товстий  короткий стовбур, розташований у грудній порожнині (збирає кров від голови, шиї, грудей і верхніх кінцівок) та нижня порожниста вена - значно довша і починається у черевній порожнині (збирає кров від нижніх кінцівок, органів черевної порожнини), вони впадають у праве передсердя.
Найдрібніші вени називають венулами, ними кров від капілярів надходить до системи вен.
Через вени щоразу в обидва передсердя надходить така сама кількість крові, яка виходить зі шлуночків.

Порівняльна характеристика кровоносних судин

Ознака	Судина
	Артерія	Вена	Капіляр
Особливості будови	Середній шар потовщений, містить непосмуговані м'язові та еластичні волокна	Середній шар тонкий, непосмуговані м'язові та еластичні волокна практично відсутні	Складається зі сполучнотканинної пластинки й шару ендотеліальних клітин. Середній шар відсутній
Напрямок руху крові	Від серця до тканин і органів	Від тканин і органів до серця	Є місцем обміну речовин між кров'ю і тканинами
Швидкість руху крові	Кров тече швидко	Кров тече повільно	Рух крові уповільнений
Тиск крові	Високий, із пульсацією	Низький, пульсація відсутня	Знижений
Вміст кисню та поживних речовин	Кров містить оксигемоглобін і поживні речовини	Гемоглобін крові не зв'язаний із киснем	Вміст кисню знижений

Безперервний рух крові по венах.

Руху крові по венах сприяють скелетні м'язи, які, скорочуючись і розслаблюючись, ритмічно стискають вени. 
Під час скорочення діафрагми збільшується тиск на органи черевної порожнини, зокрема на печінку, з якої кров витискається до нижньої порожнистої вени і надходить до правого передсердя. 
Скорочення самої печінки 2-3 рази на хвилину теж сприяє проходженню крові до порожнистої вени.
Розтягнення порожнистих вен у грудній клітці під час вдиху зумовлює рух крові по них до серця, оскільки під час вдиху тиск у грудній клітці стає нижчим за атмосферний, а в черевній порожнині, де перебуває більша частина крові, він вищий. 
Надходженні крові по венах до серця зумовлює присмоктувальна сила передсердь серця (подібно гумовій груші набирає рідину).
Наявність клапанів у венах заважає крові рухатись донизу завдяки земному тяжінню при вертикальному положенні тіла.

РУХ КРОВІ ПО СУДИНАХ. АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК.  Пульс.

Кров рухається по судинах в результаті: ритмічної роботи серця, різниці тисків у різних частинах кровоносної системи, присисної дії грудної порожнини. Скільки крові виштовхує серце в аорту, стільки її протікає через артерії, капіляри та вени й стільки ж повертається до серця).
Суди́нний то́нус  –  стан тривалого збудження гладеньких м'язів судин, що проявляється відповідною інтенсивністю їх скоротливої активності і не супроводжується розвитком втоми.


Стінки артерій пружно розтягнені, що дозволяє їм прийняти додатковий об'єм крові, який викидає серцем під час систоли, і лише помірно, на 50-60 мм рт.ст. підняти тиск. Під час діастоли, коли серце нічого не перекачує, саме пружне розтягнення артеріальних стінок підтримує тиск, не даючи йому впасти до нуля, і тим самим забезпечує безперервність кровотоку.

Пульс. Пульс відповідає скороченню шлуночків, при якому кров у артерії надходить періодично, але тече по них струми­ною. При цьому кров вдаряється в стінку аорти, яка є пружною і розтягується. За час діастоли стінки аорти внаслідок своєї пружності стискаються і тиснуть на кров, примушуючи її про­суватися далі. В стінці аорти постає хвиля коливань, які поши­рюються по стінках артерій. Таким чином, кожний пульсовий удар відповідає одному скороченню серця. Тому кількість уда­рів серця на хвилину визначають ліченням пульсових ударів. Це найкраще робити там, де артерії лежать на кістці і прохо­дять безпосередньо під шкірою (променева і скронева артерії). Тиск. Кров рухається по судинах завдяки ритмічній роботі серця. Під час скорочення шлуночків кров під тиском нагні­тається в аорту і легеневий стовбур. Тут розвиваєтеся найви­щий тиск — 150 мм рт.ст. З просуванням крові по артеріях тиск знижується до 120 мм рт.ст., а в капілярах — до 22 мм рт.ст. Найнижчий тиск у венах; у великих венах тиск нижче атмосферного. Артеріальний тиск  –  сила тиску крові на стінку артерій під час систоли та діастоли серцевого м`язу. Завжди вимірюється два значення: систолічний (верхній) і діастолічний (нижній). Визначають за допомогою сфігмоманометра (тонометр), говорять про верхній та нижній АТ відповідно. Одиниці вимірювання АТ  –  мм.рт.ст (міліметри ртутного стовпчика), наприклад  –  120/80 мм.рт.ст.. Відповідно до стандартів ВООЗ нормальними показниками АТ вважають: 139/89 мм.рт.ст.  –  нормальний високий, 120/80 мм.рт.ст  –  оптимальний. Рух крові по судинах. З найбільшою швидкістю кров тече в аорті — близько 0,5 м/с. Надалі швидкість руху падає й в артеріях досягає 0,25 м/с, а в капілярах — приблизно 0,5 мм/с. Повільний плин крові в капілярах і велика довжи­на останніх сприяють обміну, речовин (загальна довжина ка­пілярів в організмі людини досягає 100 тис км, а загальна поверхня всіх капілярів тіла — 6300 м2). Велика різниця у швидкості плину крові в аорті, капілярах і венах зумовлена неоднаковою шириною загального перетину кров'яного русла в його різних ділянках. Найвужча така ділянка — аорта, а сумарний просвіт капілярів у 600-800 разів перевищує про­світ аорти. Цим пояснюється сповільнення струму крові в ка­пілярах. Циркуляція крові через серце. Мале коло кровообігу проходить через праве передсердя, правий шлуночок, легеневу артерію, судини легень, легеневі вени. Велике коло проходить через ліві передсердя і шлуночок, аорту, судини органів, верхню і нижню порожнисті вени. Напрямок руху крові регулюється клапанами серця. Кровообіг відбувається за двома основними шляхами, званими колами: малим і великим колами кровообігу. Малим колом кров циркулює через легені. Рух крові цим колом починається зі скорочення правого передсердя, після чого кров надходить у правий шлуночок серця, скорочення якого штовхає кров в легеневий стовбур. Циркуляція крові в цьому напрямку регулюється передсердно-шлуночковою перегородкою і двома клапанами: тристулковим (між правим передсердям і правим шлуночком), що запобігає поверненню крові в передсердя, і клапаном легеневої артерії, що запобігає поверненню крові з легеневого стовбура в правий шлуночок. Легеневий стовбур розгалужується до мережі легеневих капілярів, де кров насичується киснем шляхом вентиляції легень. Потім кров через легеневі вени повертається з легенів у ліве передсердя. Велике коло кровообігу постачає насичену киснем кров до органів та тканин. Ліве передсердя скорочується одночасно з правим і штовхає кров в лівий шлуночок. З лівого шлуночка кров надходить в аорту. Аорта розгалужується на артерії і артеріоли, що дкою, двостулковим (мітральним) клапаном і клапаном аорти. Таким чином, кров рухається великим колом кровообігу від лівого шлуночка до правого передсердя, а потім малим колом кровообігу від правого шлуночка до лівого передсердя. Також існують ще два кола кровообігу: Серцеве коло кровообігу — Це коло кровообігу починається від аорти двома коронарними серцевими артеріями, по яких кров надходить у всі шари і частини серця, а потім збирається по дрібних венах у венозний вінцевий синус і закінчується венами серця, що впадають у праве передсердя . Плацентарне — Відбувається по замкнутій системі, ізольованій від кровоносної системи матері. Плацентарне коло кровообігу починається від плаценти, яка є провізорним (тимчасовим) органом, через котрий плід отримує від матері кисень, поживні речовини, воду, електроліти, вітаміни, антитіла і віддає вуглекислий газ і шлаки. Попередження серцево-судинних хвороб.  Основними при­чинами захворювань серцево-судинної системи є надмірне вживання алкоголю, паління і гіподинамія. Алкоголь і про­дукт його обміну — оцтовий альдегід ушкоджують мембрани м'язових кліток серця, негативно впливають на мембрани кліток ендотелію судин серця і внутрішніх органів. Результатом цього стає зменшення швидкості дифузії кисню до тка­нин серця й інших органів, зменшується їхня функціональна активність, настає передчасне старіння організму. Паління призводить до спазму судин, їхній просвіт звужується і збіль­шується навантаження на серце. Гіподинамія (малорухомість), надлишкове харчування і психічні перевантаження також можуть викликати серцево-судинні захворювання.     http://nuczu.edu.ua/material/bio/10431.html https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B3 http://zno.academia.in.ua/mod/book/view.php?id=2354

Розв’язання задач на групи крові в людини

БІОЛОГІЯ ЗНО 2018 - КОМПЛЕКСНЕ ВИДАННЯ

ПРИКЛАДИ РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ЗАДАЧ З БІОЛОГІЇ:

http://subject.com.ua/biology/zno_2017/40.html

• Під час розгляду судової справи про батьківство встановлено, що в дитини IV група крові, у матері — II група, а в імовірного батька — І група крові. До якого висновку повинен прийти судмедексперт?
• Розв’язання
  Дано:
  I^A, I^B, I^O — гени, які визначають групи крові людини;
  І^OІ^O — І група крові;
  І^АІ^А або І^АІ^О — II  група крові;
  І^ВІ^В або І^ВІ^О — III група крові;
  І^АІ^В — IV група крові.
  Висновок судмедексперта — ?
  
  Відповідь. Дитина з IV групою крові (І^АІ^В) не може бути дитиною чоловіка з І групою крові (І^OІ^O).

• За якого генотипу та фенотипу батьків діти не можуть успадкувати групу крові батька або матері?

Розв’язання

Дано:

I^A, I^B, I^O — гени, які визначають групи крові людини;

І^OІ^O — І група крові;

І^АІ^А або І^АІ^О — II  група крові;

І^ВІ^В або І^ВІ^О — III група крові;

І^АІ^В — IV група крові.

Генотипи батьків — ?

Відповідь. Діти не можуть успадкувати групу крові батька або матері, якщо генотипи батьків будуть: І^ОІ^О (І група крові) і І^АІ^В (IV група крові) або І^АІ^А (II група крові) і І^ВІ^В (III група крові).

Групи крові системи АBО залежать від трьох алелей гена І, що позначені символами I^A, І^B, I°. Визначте генотипи батьків, якщо в їхніх дітей є всі чотири групи крові.

• Розв'язання
  Дано:
  I^A, I^B, I^O — гени, які визначають групи крові людини;
  І^OІ^O — І група крові;
  І^АІ^А або І^АІ^О — II  група крові;
  І^ВІ^В або І^ВІ^О — III група крові;
  І^АІ^В — IV група крові.
  Генотипи батьків — ?
  
  Відповідь. Генотипи батьків — І^АІ^О і І^ВІ^О.

• У подружжя було встановлено позитивний Rh-фактор, але в них народився хлопчик з негативним Rh-фактором. Як успадковується Rh-фактор?Розв'язання
• Дано:
• D — ген Rh+;
  DD — Rh+;
  d — ген Rh-;
  Dd — Rh+;
  dd — Rh-.
  Як успадковується Rh-фактор — ?
  
  Відповідь. Фактор Rh+ — ознака домінантна, тому в Rh+ гетерозиготних батьків може народитись резус-негативна гомозиготна рецесивна дитина.                  

Імунна система. Імунітет. 

Центральними органами імунітету людини є:

 підгруднинна (зобна) заліза, що називають “тимус”. Підгруднинна залоза розташована у верхній частині грудної клітини за грудиною. Закладається вона наприкінці першого місяця внутрішньоутробного розвитку плода. Максимального розвитку підгруднинна залоза досягає у дітей у ранньому віці, після 15 років наступає зворотний розвиток органу, який називають віковою інволюцією. Поступово залозиста тканина заміняється сполучною (фіброзною) і жировою. 
 кістковий мозок. Знаходиться в порожнинах кісток. Закладається на 5-у тижні внутрішньоутробного розвитку й починає функціонувати на 12-й тиждень. Основне його завдання – продукція особливих клітин для наступного розвитку всіх паростків кровотворення. Саме в кістковому мозку відбувається дозрівання В- клітин в В-лімфоцити (В - від слова bursa,бурса – сумка Фабрициуса у птахів). 

Основні функції тимусу: 
 продукція класу імунних клітин, які називаються Т-лімфоцитами, тобто тимус- залежні. 
 синтез гормонів, що впливають на дозрівання імунних клітин, а також фактора росту й речовини, подібних до інсуліну й кальцитоніну. 

Периферійні органи імунної системи: 
 лімфатичні вузли,  селезінка,  мигдалини глоткового кільця (у тому числі й аденоїдної тканини),  утворення з лімфоїдної тканини в кишечнику (у тому числі й апендикс).

Функції лімфатичних вузлів: 
 Бар'єрна. Першими реагують на контакт із агентом, що ушкоджує. 
 Фільтраційна. У них відбувається затримка мікробів, пухлинних клітин, сторонніх часток, які потрапили з током лімфи. 

Імунна. Пов'язана з виробленням у лімфатичних вузлах імуноглобулінів і лімфоцитів. 

 Синтетична (синтез спеціального лейкоцитарного фактора, що стимулює розмноження клітин крові). 

 Обмінна. Лімфатичні вузли беруть участь у процесах травлення, в обміні жирів, білків, вуглеводів і вітамінів.

 Функції селезінки: 

 синтетична. Селезінка має близьку будову до підгруднинної залози. Саме в селезінці відбувається синтез імуноглобулінів класів  у відповідь на надходження чужорідного агента (антигену) у кров або лімфу. У тканині селезінки втримуються Т-, В- лімфоцити. 

 Фільтраційна. У селезінці відбувається руйнування й “переробка” чужорідних для організму речовин, власних ушкоджених клітин крові і чужорідних білків.

Функції мигдалин і лімфоїдних скупчень у кишечнику: 

 “розпізнавальна”. Загальна площа поверхні мигдалин у дітей дуже велика - майже 200 кв.дм. Звідси “інформація” про чужорідного агента надходить у центральні органи імунітету: у підгруднинну залозу й кістковий мозок. Скупчення лімфоїдної тканини в кишечнику називається “пейєрові бляшки”. Крім них, захист забезпечують окремі лімфатичні утворення (фолікули), червоподібний відросток і клітини слизової оболонки. 

 Захисна. На слизовій оболонці мигдалин і пейєрових бляшок у кишечнику, в апендиксі розташовані Т- і В-лімфоцити, лізоцим і інші речовини, які забезпечують імунний захист. 

Речовини із захисними властивостями: 

 Імуноглобуліни (антитіла) - являють собою білкові молекули, які циркулюють в крові або на поверхні слизових та мають властивість з'єднуватися із чужорідною речовиною та утворювати імунні комплекси.

  Лізоцим. Є у всіх рідинах організму: у слині, слізній рідині й сироватці крові. Ця речовина виробляється клітинами крові й здатна розщеплювати кислоту, що входить до складу бактерій. За рахунок цього відбувається розпад і загибель мікроорганізмів. 

 Комплемент. Це група білкових сполук, що беруть участь у ланцюжку імунних реакцій. 

 Інтерферони. Забезпечують противірусний імунітет. Продукуються ці речовини в основному лейкоцитами й лімфоцитами. Результат дії інтерферонів полягає в утворенні навколо вогнища запалення бар'єра з неінфікованих вірусом клітин. 

Клітинний імунітет підтримується неспецифічними та специфічними факторами захисту. 

До клітинних неспецифічних факторів захисту слід віднести дві категорії клітин: фагоцити й природні кілери (ПК).

Фагоцити свою неспецифічну захисну дію реалізують через фагоцитоз та піноцитоз. Фагоцитоз (піноцитоз) являє собою процес активного поглинання чужорідного агента

 Фагоцити-Мікрофаги забезпечують захист переважно від піогенних (гноєтворних) бактерій, Фагоцити-макрофаги - від бактерій та вірусів, а також внутрішньоклітинних патогенних найпростіших. 

У деяких випадках фагоцитоз не завершується руйнуванням часточок чужорідного агента, це пов'язано з рядом факторів, зокрема, функціональною недостатністю ферментів. У деяких випадках фагоцитований мікроорганізм зовсім не піддається руйнуванню й деякий час знаходиться всередині фагоцита.

 Природні кілери (ПК) також беруть участь в неспецифічному захисті організму людини у вигляді прямої цитотоксичної дії - цитоліз клітин трансплантату, пухлинних клітин, клітин, які інфіковані вірусом. 

Дозрівання імунокомпетентних клітин. 

У складі імунної системи організму є велика кількість компонентів, однак вирішальну роль серед них грають особливі клітини крові, до яких належать Т- і В- лімфоцити. Вони виконують різні функції в системі імунітету. 

Лімфоцити мають округлу форму і різні розміри, а також велике кругле ядро. Вони з’являються в кістковому мозку з лимфобласта. Лімфоцит проходить особливий процес дозрівання, так як це імунокомпетентна клітина. Вона здатна забезпечити все розмаїття імунних реакцій, створює імунітет організму.

Основна функція — це захист, що здійснюється за рахунок активної участі в імунних реакціях.   Отже, до клітинних специфічних факторів захисту слід віднести: 

 Т-лімфоцити, 

 В-лімфоцити, 

 макрофаги (у периферійній крові - моноцити). 

Клітинну імунну відповідь забезпечують Т-лімфоцити (тимусні). Клітини пам'яті постійно надходять у кров і лімфу і як би “патрулюють” весь організм. Зокрема, Т-лімфоцити  здатні відрізняти клітини своїх тканин від чужорідних, після чого вони координують дію інших клітин крові для захисту організму від мікробних і інших чужорідних агентів. Серед Т-лімфоцитів є також група клітин, які можуть зберігати імунологічну пам'ять, що вкрай важливо для майбутньої зустрічі організму із уже відомими йому мікробами й чужорідними речовинами.

Формуються Т-лімфоцити з особливих клітин-попередників, що утворяться в кістковому мозку. Дозрівання Т-лімфоцитів включає обов'язковий період їхнього розвитку й «спеціалізації» у тимусі (підгруднинній залозі). Незважаючи на те, що цей орган у міру дорослішання організму людини значно знижує свою активність, його важливість протягом всього життя залишається великою. Клітини тимусу здатні стимулювати перетворення певних клітин кісткового мозку в зрілі Т-лімфоцити.  

  Важлива роль у підтриманні імунологічного гомеостазу належить В-клітинам. В-лімфоцити здатні виробляти антитіла (специфічні молекули) в процесі знищення бактерій. На кожен вид бактерій вони виробляють особливі речовини, які можуть знищити тільки ці шкідливі агенти. В-лімфоцити забезпечують специфічну резистентність, яка спрямована переважно проти бактерій, а не вірусів.Розвиток В-лімфоцитів здійснюється в кістковому мозку під впливом клітинного кістковомозкового мікрооточення й гуморальних факторів. 

Отже, гуморальний імунітет визначають В-лімфоцити. 

Т-клітини після контакту з антигеном “передають” сигнал на В-клітини й уже В-лімфоцити трансформуються в спеціальні плазматичні клітини, які виробляють антитіла. Одночасно В-лімфоциту необхідна інформація від клітини крові макрофага, що здатна захоплювати й “переварювати” антиген.

При першій зустрічі імунокомпетентних клітин з антигеном формується первинна імунна відповідь: спочатку з'являються антитіла класу імуноглобулінів М, потім G і пізніше - А. При вторинній (повторній) відповіді на антиген відразу виробляються імуноглобулін G. 

В клітці моноцита зернистість відсутня. Це досить велика клітина трикутної форми, що має велике ядро, яке може бути бобовидной, округлої, палочковидной, лопатевої і сегментованої форми.

Моноцит виникає монобласта в кістковому мозку. У крові його тривалість життя становить від 48 до 96 годин. Після цього частина моноцитів руйнується, а інша частина йде в тканини, де «дозріває», з’являються макрофаги. Моноцити є самими великими клітинами крові, що мають ядро круглої або овальної форми, цитоплазму блакитного кольору з великою кількістю порожнеч (вакуолей), які надають їй пінистий вигляд.

Макрофаги в тканинах організму можуть жити кілька місяців, там вони стають блукаючими або резидентними клітинами (залишаються на одному і тому ж місці).

Моноцит здатний продукувати різні регуляторні молекули і ферменти, які здатні розвинути запальну реакцію або, навпаки, загальмувати її. Вони також допомагають прискорити процес загоєння ран. Сприяють зростанню кісткової тканини та відновлення нервових волокон. Макрофаги в тканинах виконує захисну функцію. Він пригнічує розмноження вірусів.

Розпізнавання «чужого» і «свого».

Розвиток імунних реакцій гуморального й клітинного типу починається з проникнення антигену в організм людини й взаємодії з ним імунокомпетентних клітин.

Цей процес завершується елімінацією антигенів, які викликали реакцію, або відторгненням трансплантату. 

Антиген може потрапити до організму через різні бар'єрні тканини організму: шкіру, слизові оболонки шлунково-кишкового та урогенітального трактів, дихальні шляхи та різні органи й тканини. 

Основною умовою розвитку імунної реакції є розпізнавання антигену, яке здійснюється як розчинними молекулами, так і молекулами, що вбудовані в мембрану клітин.

До клітин, що розпізнають антиген, слід віднести клітини, які мають фагоцитарні властивості (Т- і В-лімфоцити).Сформовані Т-кілери мігрують у кров, а звідти - до місця локалізації патогену, де вони руйнують клітини-мішені. Паралельно з розвитком  Т- і В-клітин -фагоцитіву Т- і В- зонах лімфоїдної тканини формуються Т- і В-клітини «пам'яті», які при повторному потраплянні антигену забезпечують формування вторинної імунної відповіді.

 Імунна «пам'ять» зберігається в залежності від характеру антигену протягом місяця й може досягати років, а в деяких випадках зберігається все життя (наприклад, після вакцинації вакциною проти натуральної віспи).

Антитілоутворення.

 Здатність організму відповідати на дію антигену (речовини, що викликають в організмі вироблення антитіл і здатні специфічно реагувати із цими антитілами) виробленням гуморальних антитіл і комплексом клітинних реакцій, специфічних стосовно антигену, називається імунологічною реактивністю. Всі відомі антитіла по хімічній будові є глобулярними білками — імуноглобулінами.

Антитіла (імуноглобуліни)- це імунні білки, які утворюються в організмі людини у відповідь на надходження антигену й мають здатність специфічно взаємодіяти з ним.  Спорідненість антитіл до антигену називається авидністю антитіл. 

Антитіла- білки сироватки крові й інших біологічних рідин, які синтезуються у відповідь на введення антигену й мають здатність специфічно взаємодіяти з антигеном, що викликав їхнє утворення.

Наприклад, сироватка крові одного кролика нейтралізує дозу токсину за 15 хв, а сироватка крові іншого кролика, що містить антитіла того ж типу, ту ж дозу токсину нейтралізує за 3 год. 

Ефекторні функції антитіл реалізуються, як правило, після їхнього з'єднання з антигеном, слідом за яким відбувається видалення чужорідного агента з організму. 

При інфекціях поява в крові хворого антитіл проти збудника інфекції свідчить про опір організму даній інфекції, а рівень антитіл служить мірою напруженості імунітету.

Уперше в крові у тварин появу речовин, які специфічно взаємодіяли з введеними раніше токсинами бактерій, виявили в 1890 р. Беринг і Китасато. Речовина викликала знешкодження токсину й отримала назву антитоксин. Більш загальний термін «антитіла» був запропонований, коли виявили виникнення подібних речовин після введення в організм будь-яких чужорідних агентів. 

 Антитіла синтезуються в організмі різними клонами плазматичних клітин.

Динаміка вироблення антитіл у відповідь на антигенний стимул залежить від того, вперше або повторно організм зустрічається з даним антигеном. 

При первинній імунній відповіді появі антитіл у крові передує латентний період тривалістю 3-4 доби. Найпершими утворюються антитіла класу IgM. Потім кількість антитіл різко зростає й відбувається переключення синтезу з IgM- на IgG-антитіла. Максимум вмісту антитіл у крові приходиться на 7-11-у добу, після чого їхня кількість поступово знижується.

 Для вторинної імунної відповіді характерні укорочений латентний період, швидше наростання титрів антитіл і збільшення їх максимального значення. Характерне утворення відразу IgG антитіл. Здатність до імунної відповіді по вторинному типу зберігається протягом багатьох років і є проявом імунологічної пам'яті, прикладами якої може служити протикоровий і противісповий імунітети. 

Латентний період являє собою інтервал між годиною проникнення антигену в макроорганізм і появою в крові антитіл або специфічних цитотоксичних Т-лімфоцитів, що визначаються.  

Утворення антитіл є результатом міжклітинної взаємодії, що виникає під впливом імуногенного стимулу. 

У клітинній кооперації беруть участь три типи клітин: макрофаги  (А-клітини), лімфоцити тимусного походження (Т-лімфоцити) і лімфоцити кістковомозкового походження ( В-лімфоцити). Т- і В-лімфоцити мають на своїй поверхні генетично детерміновані рецептори для антигенів найрізноманітнішої специфічності. 

В організмі онкологічних хворих дійсно знаходять характерні для пухлини антигени (так звані, «пухлино-асоційовані»), відсутні в нормальних тканинах. Однак імунна система хворих злоякісними пухлинами, на жаль, не може самостійно виявити й знищити ракові клітини. В 1975 році Г.Колер і Г.Мілштейн розробили технологію одержання особливих антитіл, які допомагають імунній системі виявляти пухлинні клітини й позбутися їх. Це так звані моноклональні антитіла (МКА). Ця назва виникла, тому, що з однієї клітини, що виробляє антитіла до потрібного антигену, одержують цілу колонію таких же клітин (моноклон).  Винахід технології одержання МКА було відзначено в 1980 році Нобелівською премією. 

Важливим напрямком роботи є конструювання «імунотоксинів» - імунних комплексів МКА з токсинами рослинного або тваринного походження, згубними для злоякісних клітин. МКА при цьому виступають у ролі носія токсинів. Це втілення т.зв. ідеї «чарівної кулі», що наздоганяє та вражає пухлину, навіть якщо її неможливо визначити. 

Отже, для усунення з організму збудника інфекції, 

що потрапив до нього, або інших чужорідних агентів (антигени), спеціальні клітини імунної системи (В-лімфоцити) виділяють особливі білки - антитіла. Антитіла з'єднуються з антигенами й утворюють комплекс, який розпізнає і руйнує інші «ефекторні» клітини імунітету: цитотоксичні Т- лімфоцити, натуральні кілери (клітини-убивці) і макрофаги.

Кров — це одна зі сполучних тканин, яка складається з рідкої міжклітинної речовини, що має складний склад. Вона включає в себе плазму і зважені в ній клітини або так звані формені елементи крові: лейкоцити, еритроцити і тромбоцити. Відомо, що в 1 мм 3 крові лейкоцитів від 5 до 8 тис. еритроцитів — від 4,5 до 5 млн, і тромбоцитів — від 200 до 400 тисяч.

Кількість крові в організмі здорової людини становить приблизно від 4,5 до 5 літрів. 55-60% за обсягом займає плазма, а на формені елементи залишається 40-45% всього обсягу. Плазма — це напівпрозора рідина жовтуватого кольору, у складі якої є вода (90%), органічні і мінеральні речовини, вітаміни, амінокислоти, гормони, продукти обміну.

Лейкоцити

Лейкоцити — це клітини крові, які мають прозору цитоплазму. Їх можна виявити у плазмі крові і лімфі. Взагалі вони є білими кров’яними тільцями, у них є ядра, але вони не мають постійної форми. Це і є особливості будови лейкоцитів. Ці клітини формуються в селезінці, лімфатичних вузлах, червоному кістковому мозку. Особливості будови лейкоцитів визначають тривалість їх життя, вона складає від 2 до 4 днів. Після цього вони руйнуються в селезінці.

Будова лейкоцитів

Якщо розглядати функціональні і морфологічні ознаки лейкоцитів, то можна сказати, що вони являють собою звичайні клітини, які містять ядро і протоплазму. Основною їх функцією є захист організму від шкідливих чинників. Будова лейкоцитів дозволяє їм знищити чужорідні організми, які потрапили в організм, вони також беруть активну участь у різних патологічних, часто дуже хворобливих процесах та різних реакціях (наприклад, реакція запалення). 

Лейкоцит полює на бактерію.

Відео з мережі  YouTube. https://youtu.be/5Bsqbg_U8zI

Але будова лейкоцитів людини різноманітна. Одні з них мають протоплазму зернистої будови (гранулоцити), в інших зернистості немає (агранулоціти). Розглянемо ці види лейкоцитів більш докладно.

Різноманіття лейкоцитів

Як говорилося вище, лейкоцити різні, і їх прийнято ділити за зовнішнім виглядом, будовою та функціями. Це і є особливості будови лейкоцитів людини.

Отже, до гранулоцитів відносяться:

• базофіли;
• нейтрофіли;
• еозинофіли.

Агранулоціти представлені наступними видами клітин:

Базофіли

Це самий нечисленний вид клітин крові, їх максимум 1% від загального числа лейкоцитів. Будова лейкоцитів (а конкретніше базофілів) просте. Вони округлої форми, мають сегментоядерное або палочкоядерное ядро. Цитоплазма містить різні за формою і розміром гранули, мають темно-фіолетовий колір, за зовнішнім виглядом вони нагадують чорну ікру. Ці гранули називають базофильной зернистістю. Вони містять регуляторні молекули, ферменти, білки.

Базофіли беруть свій початок в кістковому мозку, відбуваються з клітки базофильного миелобласта. Після повного дозрівання вони виходять у кров, тривалість їх існування становить не більше двох діб. Після клітини йдуть в тканини організму, але що з ними відбувається потім, поки невідомо.

Крім участі в запальних реакціях, базофіли можуть зменшувати згортання крові і брати активну участь під час перебігу анафілактичного шоку.

Нейтрофіли

Нейтрофілів у крові знаходиться до 70% від загальної кількості всіх лейкоцитів. В їх цитоплазмі містяться гранули фіолетово-коричневого кольору, мають вигляд дрібної зернистості, які можна забарвити барвниками з нейтральною реакцією.

Нейтрофіли — це лейкоцити, будова клітини яких незвично. Вони округлої форми, а ось ядро схоже на паличку («молода» клітка) або має 3-5 сегментів, які з’єднані між собою тонкими тяжами (більш «зріла» клітка).

Всі нейтрофіли утворюються в кістковому мозку з миелобласта нейтрофільного. Зріла клітина живе всього 2 тижні, потім вона руйнується у селезінці або печінки.

Нейтрофіл у своїй цитоплазмі має до 250 видів гранул. Всі вони містять бактерицидні речовини, ферменти, регуляторні молекули, що допомагають нейтрофилу виконувати свої функції. Вони захищають організм за допомогою фагоцитозу (процесу, при якому нейтрофіл підходить до бактерії або віруси, захоплює його, переміщує всередину себе і з допомогою ферментів гранул знищує хвороботворного агента). Так, одна клітина нейтрофіла може знешкодити до 7 мікробів. Вона також бере участь у запальному процесі.

Еозинофіли

Эозинофіл також має округлу форму і сегментарную або палочковидну форму ядра. У цитоплазмі клітини є великі гранули однакової форми і розміру, яскраво-помаранчевого кольору, що нагадують червону ікру. У своєму складі містять білки, фосфоліпіди, вітаміни і ферменти.

Эозинофил формується в кістковому мозку з эозинофильного миелобласта. Існує він від 8 до 15 діб, потім йде в тканини, які мають контакт з зовнішнім середовищем.

Эозинофил також здатний до фагозитозу, але тільки в інших місцях (кишечник, сечостатевої тракт, слизові оболонки дихальних шляхів). Він ще має відношення до виникнення і розвитку алергічних реакцій.

Еритроцит

 Еритроцит є клітиною, яка має форму двояковогнутого диска. Він не містить ядра, а більшу частину цитоплазми займає білок, який отримав назву гемоглобін. Він складається з атома заліза і білкової частини, має складну структуру. Гемоглобін переносить кисень в організмі.

Еритроцити з’являються в кістковому мозку з клітин еритробластів. Більшість еритроцитів двояковогнутой форми, а інші можуть розрізнятися. Наприклад, вони можуть бути сферичні, овальні, надкусанные, чашоподібні і т. д. Відомо, що форма цих клітин може порушуватися внаслідок різних хвороб. Кожен еритроцит знаходиться в крові від 90 до 120 днів, а після цього гине. Гемоліз — це явище руйнування еритроцитів, що відбувається переважно в селезінці, а також в печінці та судинах.

Зсідання крові

Тромбоцити

Тромбоцити не мають ядра, це маленькі клітини овальної або круглої форми. Якщо ці клітини активні, то на них утворюються вирости, вони нагадують зірку. Тромбоцити з’являються в кістковому мозку з мегакариобласта. «Працюють» вони всього-від 8 до 11 днів, потім гинуть в печінці, селезінці або легенів.

Функції тромбоцитів дуже важливі. Вони здатні підтримувати цілісність судинної стінки, відновити її при ушкодженнях. Тромбоцити утворюють тромб і тим самим зупиняють кровотечу.

Основні групи вітамінів, їхні представники, біоло­гічне значення.

Учення про вітаміни — вітамінологія — сьогодні виділене в самостійну науку.

Історія відкриття вітамінів була пов’язана з дослідженням деяких хво­роб, зокрема цинги та бері-бері. Розвиток учення про вітаміни пов’язують з ім’ям лікаря М. І. Луніна, який дійшов висновку, що, крім білків (казе­їну), жирів, молочного цукру, солей і води, тварини мають потребу в яки­хось іще невідомих речовинах, незамінних для харчування.

Вітаміни — це харчові незамінні фактори, які, будучи наявними у не­великих кількостях у їжі, забезпечують нормальний розвиток організму тварин і людини й адекватну швидкість протікання біохімічних та фізіо­логічних процесів. Вітаміни — це низькомолекулярні органічні сполуки різної хімічної природи, що виконують важливі біохімічні та фізіологічні функції.

Вітаміни потрібні організму в дуже невеликих кількостях, оскільки вони мають високу біологічну активність. Людина й тварини не синте­зують вітаміни або синтезують їх у недостатній кількості й тому повинні одержувати їх з їжею. Основне джерело вітамінів — рослини, у яких мо­жуть міститися й так звані провітаміни, що перетворюються на вітаміни у тваринному організмі.

Розрізняють водо- та жиророзчинні вітаміни. 

Вітаміни, що розчиняються в жирах.

1.             Вітамін А (антиксерофтальмічний); ретинол.

2.             Вітамін Д (антирахітичний); кальцифероли.

3.             Вітамін Е (антистерильний, вітамін розмноження); токофероли.

4.             Вітамін К (антигеморагічний); нафтохінони.

Вітаміни, що розчиняються у воді.

1.             Вітамін В₄ (антиневритний); тіамін.

2.             Вітамін В₂ (вітамін росту); рибофлавін.

3.             Вітамін В₆ (антидерматитний, адермін); піридоксин.

4.             Вітамін В₁₂ (антианемічний); ціанкобаламін; кобаламін.

5.             Вітамін РР (антипелагричний, ніацин); нікотинамід.

6.             Вітамін В_д (антианемічний); фолієва кислота.

7.             Вітамін В₃ (антидерматитний); пантотенова кислота.

8.             Вітамін Н (антисеборейний, фактор росту бактерій, дріжджів і гриб­ків); біотин.

9.             Вітамін С (антискорбутний); аскорбінова кислота.

10.           Вітамін Р (капілярозміцнювальний, вітамін проникності); біофлавоноїди.

 Крім цих двох головних груп вітамінів, виділяють групу різноманіт­них хімічних речовин, з яких частина синтезується в організмі, але має вітамінні властивості. Для людини й ряду тварин ці речовини прийнято об’єднувати в групу вітаміноподібних речовин. До них належать холін, ліпоєва кислота, вітамін В₁₅ (пангамова кислота), оротова кислота, інозит, убіхінон, параамінобензойна кислота, карнитин, лінолева й ліноленова кислоти, вітамін и (противиразковий фактор) та ряд факторів росту пта­хів, пацюків, курчат, тканинних культур.

ТЕМА. ТРАВЛЕННЯ.

Одна з найбільш важливих складових тіла людини – його травна система органів. Ця сукупність продумана і організована природою таким чином, щоб її володар зміг отримати з їжі все саме необхідне для здійснення нормальної життєдіяльності. І в той же час в травній системі працюють такі "чарівні" механізми, які оберігають нас від інфекцій, знешкоджують отрути і дозволяють нам навіть самостійно синтезувати важливі вітаміни. Враховуючи всю важливість цього комплексу органів, потрібно його берегти. 

Сирий матеріал, який надходить у завод, проходить довгий ряд цехів, 

у яких він піддається відомій механічній і головним чином хімічній обробці 

й через бокові ворота переводиться в магазин тіла.''-

І. П. Павлов, російський фізіолог, лауреат Нобелівської премії (1904 р.)

На сьогоднішній день існує багато методів дослідження органів травлення: зондування, ендоскопія, рентгенографія, ультразвукова діагностика, скандувальна томографія тощо.

Засновником сучасних методів дослідження органів травлення є російський фізіолог зі світовим визнанням Іван Петрович Павлов. Його відкриття в галузі фізіології травлення увійшли в золотий фонд світової науки. Суть запропонованого ним методу полягає в накладанні фістули — штучного з’єднання протоків залози чи порожнини травного органа із зовнішнім середовищем. Фістула дозволила отримувати травні соки в чистому вигляді. Досліди І. П. Павлова довели, що слина та шлунковий сік виділяються рефлектопно.

Розглянемо, що являє собою травна система, функції органів травлення теж не залишимо без уваги. 

Ви також дізнаєтеся про те, що обов'язково потрібно зробити, щоб не мати хвороб ШКТ.

ОГЛЯД ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

https://youtu.be/kae87zL6gow

ТРАВЛЕННЯ В ШЛУНКУ

https://youtu.be/eQhPoY217EA

ТЕМА. ОПОРА  І РУХ

Тема: Рух людини. М'язи.

Д/З    Підручник Соболь  8 клас 

ПППП

Повторити параграф 30 (Пригадати що таке опорно-рухова система).

Опрацювати параграф 31.  Замалювати в робочий зошит Ілюстрац. 71, 72 з позначенням складових частин.

Зверніть увагу на документ В РЕКОМЕНДОВАНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ правої бокої панелі головної сторінки  "БУДОВА І РОЗВИТОК КІСТОК".

Виконайте лабораторне дослідження. МІКРОСКОПІЧНА БУДОВА М'ЯЗОВОЇ ТКАНИНИ (робоч. зошит, підр. с.139, 140).

Інструктивна картка.

Тема

Мета

Хід роботи

1.,  2.,  3.- 

4.Заповніть таблицю ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ МЯЗОВОЇ ТКАНИНИ (матеріал підр. с. 138+ДОДАТКИ).

Ознаки:             НЕПОСМУГОВАНА       ПОСМУГОВАНА СКЕЛЕТНА   ПОСМУГОВАНА СЕРЦЕВА

Особливості будови

Властивості

Функції

ДОДАТКИ

Як влаштована м'язова тканина?

Вона складається з великих за розміром клітин — міоцитів. Вони ще називаються волокнами. Клітини м'язової тканини володіють декількома ядрами і великою кількістю мітохондрій — органоїдів, що відповідають за вироблення енергії. Крім того, будова м'язової тканини людини і тварин передбачає наявність невеликої кількості міжклітинної речовини, яка містить колаген, який надає м'язам еластичність.

Вивчення особливостей будови м'язової тканини

М’язова тканина є складовою опорно-рухової системи та органів, робота яких пов’язана з рухом. Клітини м’язової тканини містять велику кількість скоротливих білків і здатні до збудження та його передачі.

Давайте розглянемо будову і функції м'язових тканин різних видів окремо.

Розрізняють непосмутовану, посмуговану скелетну та серцеву м’язові тканини. 

Непосмугована (гладка) м’язова тканина. 
• 
  
  
   Структурними елементами є клітини- міоцити довжиною від 20 до 100 мкм. Це веретеноподібні, одноядерні клітини з неупорядкованим розташуванням міофібрил і слабко розвиненою саркоплазматичною сіткою. Активність у вигляді тонічного типу скорочень, за якого клітини скорочуються повільно, ритмічно, без втоми і недовільно, можуть довго перебувати в скороченому стані. Розташовується в стінках органів травної, дихальної, сечовидільної, статевої систем, судин. ( мал. а). Вона входить до складу стінок судин, шлунка, кишечнику та інших порожнистих органів.  Функції: забезпечує рухи кишечника, зміну просвіту судин, пологи, сечовипускання тощо. А також..детальніше http://poradu.pp.ua/krasa-zdorovya/6435-gladka-myazova-tkanina-budova-funkcyi.html.
• Тепер давайте розглянемо наступний вид м'язової тканини. Посмугована (скелетна) м’язова тканина Структурними елементами є м'язові волокна довжиною від 1 до 130 мм. М’язові волокна містять міофібрили — скоротливі елементи, які складаються з темних та світлих смужок, що закономірно чергуються. Оболонка м'язових волокон називається сарколемою, а цитоплазма – саркоплазмою. Сильно розвинена саркоплазматична сітка. Скорочується потужно, швидко, з втомою і довільно, не може довго перебувати в скороченому стані; такий тип скорочень називається тетанічним. Утворює скелетні та мімічні м'язи, м'язи язика, діафрагми.  ( мал. б).  Функції: здійснює в складі скелетних м'язів рухи тіла, міміку обличчя, мову, забезпечує переміщення тіла у просторі, відповідає за пересування частин тіла відносно один одного, підтримання пози організму, бере участь в процесі регулювання температури: чим активніше скорочуються м'язи, тим вище температура. При замерзанні поперечно-смугасті м'язи можуть почати скорочуватися мимоволі. Цим і пояснюється тремтіння в тілі.

• Дана тканина (посмугована серцева тканина) схожа одночасно і на поперечно-смугасту, і на гладку. Як і гладка, вона регулюється вегетативною нервовою системою. Однак скорочується вона так само активно, як і поперечно-смугаста. Особливий тип м’язової посмуговано-серцевої тканинитканини - серцевий м’яз    ( мал 5 в. Типи мязової тканини) складається з одноядерпих посмугованих клітин, що зв’язані між собою спеціальними контактами  (кардіоміоцитів) довжиною 100-150 мкм. Ці клітини з'єднуються кінцями у багатоядерні м'язові волокна з розташованими в центрі ядрами. Поєднуються волокна вставними дисками, мають упорядковане розташування міофібрил та сильно розвинену саркоплазматичну сітку. Скорочується швидко, ритмічно, без втоми, недовільно. Функції м'язової тканини даного виду: забезпечення пересування крові по організму. Утворює серцевий м'яз – міокард.  Забезпечує роботу серця.

Види м'язової тканини: А — посмугована м'язова тканина; Б — непосмугована (гладенька) м'язова тканина; В — серцева м'язова тканина

форма клітин-веретеноподібні, видовжені

кількість міжклітинної речовини-невеликий вміст

Висновок до роботи.

                                                      

Тема: Скелет людини.

Д/З    Підручник Соболь  8 клас 

Повторити  параграф 29. Опрацювати параграф 30. Ознайомитись і вивчити табл.Скелет людини. с.133, Іл. 57 Скелет людини Іл. 68 Кістки черепа Іл.69 Скелет тулуба Іл. 70 Кисть людини Запитання для самоконтролю с. 136 (усно).

Зверніть увагу!!!Цікаві наукові факти -Рубрика "Органи-прототипи"

В якості прототипу для побудови вежі послужили гомілкова та стегнова кістки.

Е́йфелева ве́жа (фр. la Tour Eiffel) — архітектурна пам'ятка Парижа, розміщена на Марсовому полі, символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора Густава Ейфеля. 

Деталі...https://www.blogger.com/blogger.g?blogID=689392287363380798#editor/target=page;pageID=6416586151522013679;onPublishedMenu=pages;onClosedMenu=pages;postNum=1;src=pagename

Кістки, хрящі. З’єднання кісток.

Гіаліновий хрящ                    Кісткова тканина

Гіаліновий хрящ: 1-хондроцити, 2-міжклітинна речовина, 3-охрястя з кровоносними судинами.   

Кісткова тканина: 1-остеон, 2-канал остеону, 3-остеоцит, 4-відростки остеоцитів, 5-міжклітинна речовина

_________________________________________________________

Додатки

Гіаліновий хрящ:

1 — охрястя; 2 — колагенові волокна охрястя; 3 — ядра клітин охрястя; 4 — міжклітинна речовина хряща; 5-6 — хрящові клітини; 7 — ізогенні групи; 8 — базофільні зони; 9— клітинні території; 10 — інтертерриторіальна міжклітинна речовина

Гіаліновий хрящ1.     Ізогенні групи хондроцитів; 2. Міжклітинна речовина; 3.Охрястя

Гіаліновий хрящ ребра кролика

Позначення: 1. Охрястя (перихондр). 2. Хондроцити. 3. Ізогенні групи. 4. Проміжна речовина. 5. Хрящові шари. 6. Хрящові перекладини (балки). \

1 — остеон, 2—канал остеона с кровеносными сосудами, 3 система вставочных пластинок

Кісткова тканина

ТЕМА 1. ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ ЯК БІОЛОГІЧНА СИСТЕМА

Тема: Різноманітність клітин організму людини.

Завдання: встановити  взаємозв’язок: між будовою клітин і виконуваними функціями.

Охарактеризувати: клітинну будову організму людини.

Навести  приклади: різновидів клітин.

Пояснити: відмінності між будовою клітин.

Наскрізні змістові лінії:

Здоров’я і безпека (спрямовує на розуміння учнями організму людини як цілісної та відкритої біологічної системи).

Складові клітин. Більшість клітин людини містить субструктури, які називаються органелами (“маленькі органи”); кожна виконує певні функції та переважно більшість з них оточена мембраною. Органели плавають у цитоплазмі – желеподібній речовині, що на 90% складається з води. Клітини також містять ферменти, амінокислоти та інші молекули, потрібні для функціонування клітини.

Будова і функції еукаріотичної клітини

Детальніше:

 http://anatomia.com.ua/budova-klitini

Назва	Характеристика	Значення
Плазматична, або клітинна мембрана	Має безліч білків-рецепторів, що допомагають клітині реагувати на зміни за її межами, розпізнавати інші клітини тощо.  Ззовні оточена тоненькою пружною оболонкою – глікокаліксом, який утворений молекулами вуглеводів, які можуть сполучатись з молекулами білків і ліпідів.	Відмежовує внутрішній вміст клітини від зовнішнього середовища. Через мембрану речовини транспортуються до клітини і з неї. Надає клітині певної форми. Виконує захисну функцію.
Цитоплазма	Внутрішній  розчин органічних і неорганічних речовин клітини (70-90 % становить вода), у якому містяться органели, який постійно рухається	Розчиняються  органічні й неорганічні речовини. Постійно переміщуються речовини в клітині. Розташовані органели. У вигляді включень зберігаються поживні запасні сполуки.
Ядро	Має кулясту форму, відмежоване від цитоплазми ядерною оболонкою, містить одне або кілька ядерець, хроматин та різноманітні біологічно активні речовини. У ядрах клітин людини знаходиться 23 пари хромосом. При цьому одна хромосома в кожній парі — материнська, друга — батьківська.	Регулює всі функції клітини. Зберігає спадкову інформацію — молекули нуклеїнових кислот, які зібрані в надмолекулярні утворення — хромосоми. Ядро мають усі зрілі клітини, крім еритроцитів, тромбоцитів.

Органели - постійні клітинні структури певної будови, які забезпечують різні процеси її життєдіяльності.

Назва	Характеристика	Значення
Мітохондрії	«енергетичні  станції» клітини мають зовнішню мембрану й   внутрішню мембрану та між мембранний простір.	Синтезуються молекули АТФ, що забезпечують клітину енергією
Лізосоми	Округлої форми, мають травні ферменти для розщеплення сполук	Складні органічні молекули розщеплюються на молекули-блоки
Рибосоми	Дрібні кулясті органели клітини, які прикріплені до ядра, зовнішніх мембран ендоплазматичної сітки, мітохондрій та інших органел	На рибосомах синтезуються білки
Апарат Гольджі	розгалужена органела	Перетворення речовин на гормони, ферменти та інші функціональні сполуки. Утворені в клітині сортує та упаковує в пухирці, оточені мембранами, для транспортування речовин всередині клітини й за її межі.
Ендоплазматична сітка	Розгалужена  система трубочок, плоских і кулеподібних пухирців	Переміщення речовин у клітині, забезпечує обмін речовин між її структурами. Розмежовує внутрішній простір  клітини на відсіки. Мікротрубочки утворюють скелет клітини.
Клітинний центр	Розташована переважно поблизу ядра	Бере участь у поділі клітини
Мікротрубочки	Розташовані в цитоплазмі	Утворюють скелет улітин

Назва органели	Особливості будови	Біологічні функції
Ядро	Найбільша двомембранна органела клітини	Є інформаційним центром клітини, відповідає за процеси зберігання, зміни, передачі і реалізації спадкової інформації
Рибосоми	Немембранні органели, сферичні структури діаметром 20 нм. Це найдрібніші клітинні органели	На рибосомах відбувається синтез білка в клітині.
Шорстка ендоплазматична сітка	Система мембран, що створює канальці та порожнини. На мембранах розташовані рибосоми	Система синтезу і транспорту білків
Гладка ендоплазматична сітка	Система мембран, що створює канальці та порожнини. На мембранах відсутні рибосоми	Система синтезу і транспорту вуглеводів та ліпідів
Апарат Гольджі	Складається з оточених мембранами порожнин, укладених у купку	Місце накопичення, сортування, упаковки і подальшого транспорту речовин по клітині
Лізосоми (характерні для тваринних клітин)	Одномембранні органели, дрібні пухирці, що містять ферменти	Здатні розщеплювати білки, жири, вуглеводи й нуклеїнові кислоти
Вакуолі (характерні для рослинних клітин)	Порожнини, оточені мембраною	Резервуари води і розчинених в ній сполук, підтримують тургорний тиск
Мітохондрії	Двомембранні органели	Забезпечують процеси дихання в клітині
Пластиди: хромопласти, лейкопласти, хлоропласти	Двомембранні органели:Хромопласти – кольорові (не зелені) лейкопласти - безбарвні, хлоропласти – зелені.	У хлоропластах відбувається процес фотосинтезу, хромопласти забезпечують різне забарвлення частин рослин, а лейкопласти відіграють запасливу роль

Клітина – самостійна жива система, еле­ментарна одиниця будь-якого живого ор­ганізму. З клітин, мов із мікроскопічних цеглинок, збудоване й наше тіло. Воно міс­тить приблизно 100 трильйонів клітин. Де­які клітини живуть недовго, інші зберігають­ся в організмі протягом усього життя. Клі­тини різноманітні за формою, розмірами та виконуваними функціями.

Наш організм складається з клітин близько 200 різних спеціалізацій, і всі клітини, незалежно від їхнього типу, роблять одну справу – підтримують протягом певного часу, свою працездатність та за­безпечують життєдіяльність організму. Клітини можуть бути круглими, зірчастими, прямокутними тощо, вони дуже дрібні, й побачити їх можна лише у мікроскоп. Вперше клітину розгледів у звичай­ний мікроскоп англійський натураліст Роберт Гук, який жив у XVII сторіччі.

Види клітин.  Кожна клітина людини має характерну форму, розмір, тривалість житт, які залежать від її функціональних властивостей. Нервові клітини мають аксони, якими передаються нервові сигнали. Лейкоцити завдяки гнучкій мембрані сплющуються, проходячи через тонкі пори в капілярах. Сперматозоїди за допомогою хвоста самостійно рухаються по геніталіях. М’язові клітини змінюють свою довжину відповідно до сили скорочень.

КЛІТИНА – структурно-функціональна одиниця організму, у якій здійснюється всі перетворення речовин і енергії. 

Структурна одиниця – будівельна, функціональна одиниця - діюча.

Організм людини складає близь 250 видів клітин, яким характерна певна спеціалізація.  

Організм немовляти містить близько 2 трлн клітин, дорослої — 60 — 100 трлн. клітин. 

Приблизно 1 % клітин організму щодня гине, а замість них утворюються нові. 

Клітини відрізняються: формою, розмірами (діаметр клітин коливається в межах 0,01 мм – 0,1 мм), хімічним складом, функціями.

Різноманітність клітин.

Назва	Характеристика	Функція
Нейрон	Має зірчасту форму, довгий відросток аксон та короткі відростки дентрити. Довжина з відростками може сягати 1 м.	Провідна, керувальна
Кардіоміоцит	Довгі клітини, на кінцях розгалужуються на особливі поверхневі  вирости. Мають скоротливі білки, багато мітохондрій. Довжина може сягати 30 см.	Рухова
Епітеліоцит поверхні легень	Плоска форма, швидка регенерація, полегшує дифузію газів.	Дихальна, покривна
Сперматозоїди	Мають джгутик, одинарний набір хромосом. Діаметр до 70 мкм.	Спадкова
Яйцеклітини	Кругла форма. Діаметр 120 - 150 мкм.	Спадкова
Міоцит	Веретеноподібна форма, мають скоротливі білкові структури	Рухова
Еритроцит	Дископодібна двоввігнута форма	Транспортує кисень
Тромбоцит	Округла двовипукла форма. Діаметр 7,5 мкм.	Захисна, транспортна
Остеоцит	Зірчаста форма	Опорна
Хондроцит	Овальна форма	Опорна
Гліальна клітина	Можуть мати різну форму й утворювати відростки	Трофічна
Лейкоцит	Неправильна непостійна кругляста форма	Захисна
Слизова клітина	Циліндрична форма	Секреторна

Властивості клітин: обмін речовин і енергії, подразливість, розмноження (шляхом поділу), ріст і розвиток, саморегуляція та самооновлення (у процесі життєдіяльності клітини оновлюється її хімічний склад).

Функції клітин у складі систем органів: 

Функція	Характеристика
Обмінна, будівельна	Забезпечують умови обміну (травна, дихальна, видільна, кровоносна, лімфатична)
Регуляторна	Регулюють його діяльність (ендокринна, нервова, імунна)
Захисна	Захищають від зовнішніх шкідливих впливів (шкіра)
Статева	Забезпечують розмноження (статева)
Пізнавальна, рухова, адаптаційна	Освоєння організмом зовнішнього середовища (опорно — рухова, сенсорні системи).

Тема: Тканини. 

Тіло людини складається з безлічі клітин. Однак ці клітини не є однаковими: вони спеціалізовані і мають певні особливості будови. Це пов’язано з тим, що різні типи клітин виконують в організмі свої функції. Так, нервовим клітинам для точного проведення сигналів потрібні довгі відростки.

Схожі за будовою клітини організму, які виконують спільну функцію, об’єднуються у тканини. Окрім власне клітин, до складу тканини входить міжклітинна речовина, яка виділяється цими ж клітинами. Різні типи тканин містять різну кількість міжклітинної речовини.

ТКАНИНИ - подібні за будовою й функціями та спільним походженням клітини разом з міжклітинною речовиною. 

У тварин і людини виділяють чотири типи тканин: епітеліальну, м’язову, нервову й тканини внутрішнього середовища (раніше мали назву «сполучна тканина»).

Тема:  Будова і  функції тканин тваринного організму

Вивчивши цю тему, ви дізнаєтеся:

• особливості будови й функці­онування тваринних тканин;
• навчитесь порівнювати між собою різні типи тканин.

Тканина - це сукупність клітин, які мають спільне походження, спільну форму і виконують одну й ту саму функцію. Взаємодіючи одна з одною, різні тканини утворюють окремі органи тіла.

Наука, що вивчає будову, функції і взаємне розташування тканин, називається гістологією.

Загальним і для рослин, і для тварин є те, що чим вище організована істота, тим більш різноманітні групи клітин, з яких формується її тіло.

Тому можна зробити висновок про те, що поява тканинної організації живої матерії була значним кроком вперед у еволюційному розвитку на шляху пристосування живих організмів до умов навколишнього середовища.

Тваринні тканини відрізняються одна від одної типом клітин, їх розташуванням, співвідношенням між клітинами і міжклітинним матриксом і будовою самого матриксу, і беруть початок з різних зародкових листків.

  

Тип тканини	Особливості будови	Функції, що виконує	Місце розташування
Епітеліальна  тканина
Одношаро­вий епітелій	Складається з плоских, кубічних, циліндричних або війчастих клі­тин, які розташовані в один шар. Міжклітинна речовина представле­на базальним Шаром (переплетен­ням білкових волокон), на якому розташовані клітини епітелію	Покривна, захис­на, всмоктувальна, секреторна.	Вистилає кровоносні судини, кишечник, легеневі альвеоли, капсули нирок. Клітини, з яких він складається, можуть мати різну форму, залежно від якої виділяють одношаровий кубічний, одношаровий стовпчастий епітелії і т. д.
Багатошаро­вий епітелій	Складається з плоских, кубічних або циліндричних клітин, які роз­ташовані в декілька шарів. Між­клітинна речовина представлена базальним шаром (переплетенням білкових волокон), на якому розта­шовані клітини нижнього шару	Переважно викону­ють покривну й за­хисну функції	Утворює поверхню шкіри, ротову порожнину, стравохід. Клітини багатошарового епітелію розташовуються в декілька шарів.
Сполучна тканина
Кров	Рідка тканина, у якій клітини (формені елементи) не сполучають­ся одна з одною, а вільно перемі­щуються в рідкій міжклітинній речовині (плазмі крові)	Виконує транспорт­ну, трофічну й за­хисну функції	Виконує транспорт­ну, трофічну й за­хисну функції
Лімфа	Рідка тканина, за складом близька до плазми крові, у якій клітини (представлені в основному лім­фоцитами) не сполучаються одна з одною, а вільно переміщуються в рідкій міжклітинній речовині	Виконує транспорт­ну, трофічну й за­хисну функції	Лімфа, лімфовузли.
Ретикуляр­на тканина	Складає основу кровотворних органів, структура - переважно, яку пухкої сполучної тканини, у деяких випадках - як у щільної сполучної тканини	Кровотворна	Кістковий мозок, селезінка, лімфовузли).
Жирова тканина	Не має власної основної речовини. Фактично це пухка тканина, що містить велику кількість жирових клітин, зібраних у часточки	Виконує запасаючу функцію, зберігає тепло	Підшкірну основу, бо це - своєрідне енергетичне депо організму
Пухка сполучна тканина	Складається з клітин, рідко роз­киданих у міжклітинній речовині, і волокон, що створюють пухке невпорядковане сплетіння	Є основою структу­ри різних органів.	Вона переважно знаходиться вздовж кровоносних судин.
Щільна сполучна тканина	Складається, в основному, з воло­кон, які занурені в міжклітинну речовину й розташовані безладно або більш чи менш паралельно одне одному. Містить мало клітин	Є основою структу­ри різних органів	Із неї побудовані зв'язки та сухожилля.
Кісткова тканина	Складається з клітин (остеоблас­тів), занурених у звапнілу основну речовину (30 % її складають орга­нічні сполуки, в основному колаге­нові волокна, а 70 % - неорганічні, в основному гідроксіапатит)	Опорна й захисна	Кістки
Хрящова тканина	Складається з клітин (хондробластів); занурених у пружну основну речовину - хондрин (містить во­локна, що складаються з колагену)	Бере участь у виконанні опорної функції, зв'язує між собою кістки скелета	Зовнішнє вухо, носова перегородка, трахея, між хребцеві диски.
М'язова тканина
Посмугова­на м'язова	Складається з дуже довгих клітин (волокон), що розділені на саркомери. Мають добре виражену попереч­ну смугастість	Забезпечують по­тужні швидкі ско­рочення скелетної мускулатури	Скелетна посмугована м'язова тканина утворює скелетні м'язи, входить до складу язика, глотки, верхнього відділу стравоходу.
Гладенька м'язова	Складається з окремих веретенопо­дібних клітин, зібраних у пучок або пласти. Не має поперечної смугас­тості	Забезпечує відносно повільне ритмічне скорочення м'язів внутрішніх органів	Вона утворює стінки кровоносних і лімфатичних судин, внутрішніх органів. стiнку шлунка, кишечнику, матки, кровоносних судин.
Серцева м'язова	Складається з клітин, які на кінцях розгалужуються і сполучаються одна з одною з допомогою особливих поверхневих паростків   вставних дисків. Мають добре виражену поперечну смугастість	Забезпечують швидкі ритмічні скоро­чення серцевого м'яза	Складає основу серцевого м'яза.
Нервова тканина
Нейрони	Нервові клітини, які здатні збуджу­ватися й передавати нервові імпуль­си. Мають дуже малу здатність до регенерації	Виконують провідну й керівну функції	Це приблизно 10-14 млрд нервових клiтин (нейронiв), тіла яких утворюють сiру речовину головного та спинного мозку.
Нейроглія	Клітини нервової тканини, що забезпечують життєдіяльність не­йронів	Виконують трофіч­ну, захисну й секре­торну функції	Відростки нервових клітин і клітини нейроглії утворюють білу речовину головного й спинного мозку.

ЕПІТЕЛІАЛЬНА ТКАНИНА.

Особливості будови: 

• Клітини розташовуються пластами та щільно прилягають одна до одної.

• Багато з них здатні до поділу, що зумовлює швидку регенерацію. 

• Міжклітинна речовина майже відсутня, має вигляд щільного шару, утвореного переплетенням білкових волокон. 

• Не містить кровоносних судин, а з'єднується зі сполучною тканиною.

Епітелій може складатися з одного шару (одношаровий) або з кількох шарів (багатошаровий) клітин. 

За формою клітин розрізняють епітелій плоский, кубічний, циліндричний та ін.

Розміщення: покриви тіла, слизової оболонки внутрішніх органів, залози.

Функція: покривна, захисна, секреторна, усмоктувальна.

Різновиди епітеліальної тканини.

ОДНОШАРОВИЙ ВІЙЧАСТИЙ (МИГОТЛИВИЙ) ЕПІТЕЛІЙ. Особливості будови: складається з війчастих клітин, які розташовані в один шар. Розміщення: вистелені дихальні шляхи. Функція: покривна, захисна, усмоктувальна.

ОДНОШАРОВИЙ ЗАЛОЗИСТИЙ ЕПІТЕЛІЙ. Особливості будови: щільні овальні клітини розташовані в один ряд, між ними міжклітинна речовина. Розміщення: вистилає залози (молочні, потові, сальні, травні, внутрішньої секреції). Функція: покривна, захисна, секреторна.

ОДНОШАРОВИЙ ПОКРИВНИЙ ЕПІТЕЛІЙ. Особливості будови: плоскі, кубічні, циліндричні клітини щільно розміщені без міжклітинної речовини, які розташовані в один шар. Розміщення: вистелені внутрішні поверхні органів (серце, кровоносні судини, шлунок, сечовий міхур). Функція: покривна, захисна, усмоктувальна.

БАГАТОШАРОВИЙ ПОКРИВНИЙ ЕПІТЕЛІЙ. Особливості будови:  • Овальні, плоскі, кубічні, циліндричні клітини щільно розміщені. • Нема міжклітинної речовини. • Клітини розташовані в декілька шарів. Розміщення: утворений зовнішній шар шкіри, вистелені порожнини внутрішніх органів (ротова порожнина, стравохід, тонкий кишечник, альвеоли легень тощо). Функція: переважно виконує покривну й захисну функції.

М'ЯЗОВА ТКАНИНА.

Особливості будови: 

• Утворена клітинами, що здатні скорочуватися.

• Багато клітин зливаються в єдину структуру, у якій паралельно одна одній розміщуються нитки білкових молекул.

• Невеликий вміст міжклітинної речовини.

Розміщення: основна тканина скелетних м'язів та багатьох внутрішніх органів.

Особливості будови м'язового волокна (клітини м'язової тканини): спеціальні органели ниткоподібної форми міофібрили (від грец. myos [міос] — м'яз; лат fibrillа [фібріла] — волоконце) тягнуться від одного кінця клітини до іншого в цитоплазмі та забезпечують здатність скорочуватися.

Властивості:

• збудливість (здатність клітин збуджуватися внаслідок дії подразника електричного, хімічного, механічного тощо);

• скоротливість (здатність скорочуватися для забезпечення рухів крові по судинах, пересування їжі в травному тракті, роботу серця, переміщення організму в просторі).

Функції: рухова (забезпечити рухи тіла людини і скорочення стінок внутрішніх органів), захисна (м’язи захищають внутрішні органи).

Різновиди м'язової тканини.

НЕПОСМУГОВАНА (ГЛАДЕНЬКА) М'ЯЗОВА ТКАНИНА. Особливості будови:  • Складається з невеликих веретеноподібних одноядерних клітин, зібраних у пучки або пласти.  • Не має поперечної смугастості Розміщення: стінки порожнистих внутрішніх органів — судин, шлунка, сечового міхура, кровоносних судин тощо. Функції: забезпечує відносно повільне ритмічне скорочення м'язів внутрішніх органів, що не підкоряється людській волі: рухи кишечника, сечовипускання тощо.

ПОСМУГОВАНА СКЕЛЕТНА М'ЯЗОВА ТКАНИНА. Особливості будови:  • Складається з дуже довгих багатоядерних клітин (волокон), що розділені на окремі сегменти.  • Волокна мають добре виражену поперечну смугастість. Розміщення: утворює скелетні м'язи, мімічні м'язи, м'язи язика, гортані, діафрагму, верхню частину стравоходу. Функції: забезпечує потужні швидкі скорочення скелетної мускулатури.

ПОСМУГОВАНА СЕРЦЕВА М'ЯЗОВА ТКАНИНА. Особливості будови:  • За будовою він подібний до посмугованого скелетного м'яза, але виконує функції непосмугованої тканини — забезпечує рух крові по судинах. • Складається з клітин, які на кінцях розгалужуються та сполучаються одна з одною за допомогою особливих поверхневих виростів.  • Клітини мають добре виражену поперечну смугастість. • Клітини мають одне або два ядра. Розміщення: стінка серцевого м’яза (міокарда). Функції: забезпечує швидкі ритмічні скорочення серцевого м'яза, що не підкоряються людській волі.

ТКАНИНА ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА (СПОЛУЧНА ТКАНИНА).

Тканини внутрішнього середовища складають близько 60 % усіх тканин тіла людини.

Різновиди тканини внутрішнього середовища: 

• власне сполучна (пухка, щільна);

• скелетна (кісткова, хрящова);

• рідка (кров, лімфа);

• зі спеціальними властивостями (жирова).

Особливості будови: 

• Клітини різноманітні за будовою.

• Значна кількість міжклітинної речовини, яка складається з основної речовини та волокон (еластичних, колагенових). 

• Склад міжклітинної речовини залежить від функції тканини (тверда в кістках для міцності, волокниста в хрящах для пружності, рідка в крові та лімфі для транспортування) .

• Висока здатність клітин волокнистої сполучної тканини до регенерації (забезпечує загоювання ран, на ушкоджених місцях формує рубці, адже не може виконувати функції втрачених тканин).

• Здебільшого не потребує багато кисню та поживних речовин, тому містить незначну кількість кровоносних судин, а процеси обміну речовин у ній відбуваються досить повільно.

Розміщення: елементи сполучної тканини входять до складу будь-якого органа (кров, лімфа, хрящі, кістки, жирова тканина, сухожилля, зв'язки).

Функція: поживна, опорна, транспортна, захисна, структурно-пластична. За функціями сполучні тканини бувають опорні (кісткова, хрящова, щільна волокниста), опорно-трофічні (пухка волокниста, жирова) та трофічні (кров, лімфа).

Різновиди сполучної тканини.

ПУХКА ВОЛОКНИСТА СПОЛУЧНА ТКАНИНА. Особливості будови:  • складається з клітин зірчастої та веретеноподібної форми, рідко розкиданих у міжклітинній речовині. • міжклітинна речовина насичена еластичними білковими волокнами, які утворюють пухке безладне сплетіння. Розміщення: вистилає проміжки між внутрішніми органами, вздовж кровоносних судин, з'єднує шкіру з м'язами, підтримує органи. Функції: структурно-пластична (основою структури різних органів), трофічна (забезпечує їх живлення), терморегуляційна (бере участь у підтриманні постійної температури тіла), відновлювальна (регенеративна). Різновид пухкої сполучної тканини: ретикулярна (від латин. — «сітчаста») тканина. Розміщення ретикулярної тканини: складає основу кровотворних органів (селезінки, лімфатичних вузлів, червоного кісткового мозку), з її клітин утворюються деякі клітини крові (лімфоцити, еритроцити). Функція ретикулярної тканини: захисна, транспортна.

ЩІЛЬНА ВОЛОКНИСТА СПОЛУЧНА ТКАНИНА. Особливості будови:  • Складається в основному з волокон, які розташовані безладно або більш-менш паралельно одне одному.  • Містить мало клітин. Розміщення: утворює сухожилля, зв'язки, рогівку ока. Функції: структурно-пластична (основа структури різних органів), відновлювальна (регенеративна).

ЖИРОВА ТКАНИНА. Особливості будови: це різновид пухкої тканини, який містить велику кількість зібраних у невеликі групи жирових клітин, які мають кулясту або багатогранну форму та в їхній цитоплазмі накопичуються краплі жиру. Розміщення: зосереджена під поверхнею шкіри й навколо внутрішніх органів, утворює підшкірну жирову клітковину. Функції: запасальна, функція збереження тепла.

КІСТКОВА ТКАНИНА. Особливості будови: складається з клітин, занурених у тверду міжклітинну речовину, яка насичена мінеральними речовинами (30 % її становлять органічні сполуки, а 70 % — неорганічні) та надає міцність та твердість. Розміщення: кістки, зуби. Функції: опорна й захисна (регулює водно-сольовий обмін), кровотворна.

ХРЯЩОВА ТКАНИНА. Особливості будови: складається з овальних клітин (хондроцитів), занурених у пружну міжклітинну речовину — хондрин (містить волокна, які складаються з колагену, що надає консистенцію надзвичайно щільного гелю). Розміщення: покриває деякі кістки скелета, з'єднує хребці, утворює суглобові поверхні кісток, міститься в міжхребцевих дисках, з неї побудована вушна раковина, гортань. Розрізняють три види хрящової тканини:  • гіалінова (гіаліновий хрящ вкриває суглобові поверхні кісток); • еластична (створює вушну раковину, ніс, гортань, окремі структури повітроносних шляхів); • волокниста (створюють міжхребцеві диски, напіврухомі з'єднання кісток).  Функції: опорна функція, сполучає між собою кістки скелета, зменшує тертя між поверхнями кісток, зберігає форму деяких органів і надає їм пружності. У зародку формується зачаток скелета, який згодом заміщається кістковою тканиною.

КРОВ. Особливості будови:  • Клітини вільно переміщуються в рідкій міжклітинній речовині.  • Містить дископодібні двоввігнуті еритроцити; двоопуклі тромбоцити; округлі неправильної непостійної форми лейкоцити. Розміщення: кров. Функції: транспортна, трофічна й захисна (забезпечують транспортування поживних речовин, кисню та вуглекислого газу, продуктів обміну, підтримання постійності внутрішнього середовища, утворення тромбів від крововтрати).

ЛІМФА. Особливості будови:  • Клітини вільно переміщуються в рідкій міжклітинній речовині.  • Містить лейкоцити. Розміщення: лімфа. Функція: транспортна, трофічна й захисна.

НЕРВОВА ТКАНИНА.

Нервова тканина складається з нейронів та допоміжних клітин (нейроглії).

Основні властивості нервової тканини: збудливість і провідність (здатність нейронів проводити збудження).

Розміщення: головний і спинний мозок, нерви, нервові вузли.

Функції: здійснення нервової регуляції роботи органів та їхніх систем, взаємодії організму з навколишнім середовищем (сприйняття подразнення, формування реакції на нього). 

Особливості будови:

Нейрон

Основний структурний та функціональний елемент нервової тканини. Одноядерна клітина має тіло, багато відростків.  Короткі відростки (дентрити) проводять збудження до тіла нейрона, сприймають збудження від інших нейронів, рецепторів або безпосередньо подразників.  Довгий відросток (аксон) проводить нервовий імпульс від тіла нейрона до інших нейронів або до нервових центрів спинного та головного мозку, а від них — до органів. Тіло нейрона вкрите мембраною й містить усі органели клітини (цитоплазму, ядро, мітохондрії, рибосоми, ендоплазматичну сітку тощо). Нейрони відростками сполучаються між собою та допоміжними гліальними клітинами. Більшість нейронів не відновлюється і живуть впродовж життя організму. Нейрони виконують провідну функцію, а також функцію керування.

Гліальні клітини (нейроглія)

Заповнюють проміжки між нейронами, які потребують великої кількості кисню, поживних речовин, мікроелементів тощо (забезпечують живлення та захист нейронів). Можуть мати різну форму й утворювати відростки.  Один тип клітин глії обмотує аксони жироподібною ізолюючою речовиною (складається на 70% із жирів і на 30 % з білків) — мієліном. Кількість нейроглії перевищує кількість нейронів. Виконують живильну, опорну, захисну та секреторну функції.

  

Учень розпізнає:

- типи тканин організму людини (на малюнках, фотографіях, мікропрепаратах);

установлює взаємозв’язок:

- між будовою тканин і виконуваними функціями;

дотримується правил:

- роботи з мікроскопом та лабораторним обладнанням.

оперує термінами:

- тканина;

називає:

- тканини;

характеризує:

- тканини організму людини;

наводить приклади:

- різновидів тканин.

Наскрізні змістові лінії:

Здоров’я і безпека

(спрямовує на розуміння учнями:

- організму людини як цілісної та відкритої біологічної системи;

- значення регуляторних систем для забезпечення повноцінного функціонування організму людини).

https://drive.google.com/file/d/0B396LiPlKh3ZRGJCcF96UWV0NWM/view?usp=sharing

12.09.17 р. Урок № 3. Організм людини як біологічна система.

Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=63Bc6BFoGAY

Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=63Bc6BFoGAY

Тема: Біосоціальна природа людини. Науки, що вивчають людину. Методи дослідження організму людини. 

Ми з вами підійшли до наступного розділу курсу «Біологія» — «Біології людини», вивчення якого дасть вам уявлення про те, що є наш організм. Організм людини, як і кожна біологічна система, підпорядковується законам природи. За своєю будовою і функціями наш організм багато в чому подібний до організму вищих тварин. Проте трудова діяльність, мова, мислення, поведінка різко відрізняють людину від найрозвинутіших тварин.

Біологічні основи цих відмінностей необхідно знати кожній освіченій людині.

Я вважаю, що людина — це найдивовижніше творіння природи, найчудовіше і найдосконаліше. Кожна людина є неповторною, унікальною, чудесною, дивною, фантастичною, непередбачуваною. А які асоціації викликає слово «людина» у вас?

Людина — біосоціальна істота, невід’ємна частина природи, живий організм, що підкоряється біологічним законам і який з огляду на особливості свідомості та психіки пристосований до суспільного способу буття разом із подібними собі. Людина органічно поєднує у своїй життєдіяльності фізичний, практичний і духовний способи існування і вона спроможна цілеспрямовано вдосконалювати світ та саму себе.

• Що вивчає така комплексна наука, як біологія людини?

Біологія людини — наука про будову, процеси життєдіяльності, розвиток, походження, еволюцію та географічне розселення людей.Анатомія — наука про будову окремих органів, їхніх систем і організму в цілому.

Фізіологія — наука про функції та процеси життєдіяльності організму.Цитологія — наука, що вивчає будову та функції клітин.

Гістологія — наука, що вивчає будову та функції тканин.

Анатомія — наука про будову організму.

Фізіологія — наука про функції та процеси життєдіяльності організму.

Генетика — наука про спадковість і мінливість організмів.

Біохімія — наука про закономірності та особливості перебігу хімічних явищ у живих організмах.

Біофізика — наука, що вивчає закономірності та особливості перебігу фізичних процесів у живих організмах.

Ембріологія — наука, що вивчає закономірності розвитку клітини, тканини та органів зародка.

Гігієна — наука, що вивчає вплив різних факторів на організм та його здоров’я.

Екологія людини — наука, що досліджує вплив на людину природних і соціальних факторів навколишнього середовища.

Медицина — наука, спрямована на зміцнення та охорону здоров’я людини, продовження її життя, запобігання хворобам.

Валеологія — наука, що вивчає методи здорового способу життя.

Основні методи дослідження організму людини

Розповідь учителя

Описати зовнішню будову тіла людини нескладно: будь-яку його частину ми можемо побачити безпосередньо. Проте як з’ясувати, що міститься під шкірним покривом тіла? Одним із найважливіших і найдавніших методів, що дає змогу відповісти на це запитання, є розтин мертвого тіла й вивчення його органів. Невипадково назва науки про будову організму походить від грецького слова «анатоме» — розтинання. Так, ще в Стародавньому Єгипті жерці, які розтинали тіла померлих, готуючи їх для бальзамування, склали один із перших описів внутрішньої будови організму людини.

Хоча людський організм лікарі вивчали й за часів античності, і за часів середньовіччя, систематичні анатомічні дослідження розпочалися лише в епоху Відродження — після скасування заборони на розтин тіл, накладеної християнською церквою. Засновником анатомії як науки вважають італійського вченого Андреаса Везалія, який у 1543 році написав трактат «Про будову людського тіла».

Лише через декілька століть із розвитком фізики вчені-анатоми й лікарі змогли «зазирнути» всередину живого організму людини.

Запитання до учнів

•     Які сучасні методи дослідження організму людини ви знаєте?

Очікувана відповідь учнів

Мікроскопія, рентгенографія, ультразвукова діагностика (УЗД), електрокардіографія тощо.

Завдяки відкриттю рентгенівських променів дослідники вперше одержали зображення внутрішніх органів на спеціальних плівках. Внутрішні органи можна побачити й на моніторі приладу для ультразвукового дослідження (УЗД), піддаючи певні ділянки тіла дії звукових хвиль високої частоти. Щоб роздивитися органи зсередини, застосовують ендоскоп — гнучку пластикову трубку, у якій містяться спеціальні волокна, що проводять світло. Ендоскоп уводять у шлунок, бронхи тощо й через об’єктив, розміщений на зовнішньому кінці приладу, досліджують внутрішню поверхню органа.

Методи дослідження організму людини

Методи	Характеристика
Мікроскопія	Вивчення зразків тканин чи клітин за допомогою мікроскопа
Ультразвукова діагностика	Одержання на екрані зображення внутрішніх органів у результаті відбиття ультразвукових хвиль від їхніх меж
Рентгенографія	Одержання рентгенівських знімків різних органів
Ендоскопія	Введення ендоскопа (зонд з освітлювальним приладом) в порожнини тіла і внутрішніх органів з метою їх огляду та фотографування
Термографія	Одержання інформації про тепловіддачу різних частин тіла
Електроенцефалографія	Реєстрація біострумів мозку при різних станах організму
Сканувальна томографія	Одержання на екрані комп’ютера зображення окремих шарів досліджуваного органа
Електрокардіографія	Реєстрація біострумів серця для визначення стану його працездатності

 Доповнення вчителя

Сьогодні вчені використовують чимало спеціальних приладів, щоб дослідити функціонування органів людини. Електронна мікроскопія дає змогу одержати зображення клітин різних органів, збільшене в сотні тисяч разів. Застосовуючи магніто-резонансну томографію (МРТ), вивчають процеси, які відбуваються в живих тканинах. Цей метод базується на тому, що тканини організму в залежності від їхнього стану по-різному поглинають електромагнітні коливання. Розглядаючи на моніторі комп’ютера зображення, отримане за допомогою МРТ, можна дослідити, які зміни відбуваються в тканинах.

Складання сенкана на тему «Людина».

Наприклад:

Людина

Розумна, здорова

Працює, мислить, спілкується

Належить до царства Тварини

Ссавець

• Чи можна говорити, що є більш і менш важливі науки для всього людства? Звичайно, напевно, хтось з цим не погодиться, слушно зауважуючи, що кожна наука по-своєму важлива для всіх нас. Тим не менш, навряд чи можна заперечувати той факт, що біологія, будучи наукою про живі організми, займає серед всіх наук надзвичайно важливе місце. І це по праву визнається переважною кількістю людей.
• Чим же зумовлена така велика важливість біології як науки, яка вивчає живі організми? Думається, насамперед тим, що людина і сам по собі є живим організмом. Тобто, завдяки біології можна вивчати всіх нас. Звичайно, живі організми не обмежуються однією людиною, що робить цю науку ще цікавішою. Завдяки ній можна вивчити різні рослини, тварин і все те, що складається з організмів – все живе. На даний момент біологія стала дуже великою наукою, вивчати яку можна протягом усього життя. Тим не менш, від усвідомлення того, які ще дивовижні відкриття належить зробити, просто захоплює дух. Біологія – це надзвичайно перспективна наука, в якій належить зробити ще велику кількість дуже цікавих і в цілому корисних для всього людства відкриттів.