ГЕОЛОГІЧНА ІСТОРІЯ ЗЕМЛІ
Геологічна історія Землі, як вважають, почалася 4,56 мільярдів років тому, коли планети Сонячної системи сформувалися з газопилової туманності навколо Сонця.
Історію існування нашої планети учені поділяють на п’ять ер. В свою чергу кожна ера поділяється на періоди, а періоди – на епохи.
Схематичне зображення головних епох в історії нашої планети.
Тривалість кожної ери, періодів та епох різна, але дуже значна і обчислюється мільйонами років. Вік і тривалість окремих ер, періодів та епох вчені визначають за допомогою розщеплення радіоактивних елементів (зокрема урану), а події, що відбувалися в кожному з історичних періодів – на основі викопних решток живих організмів.
Назви геологічних епох звичайно запозичені з тих місць, де були вперше
віднайдені осадові породи цього періоду. Наприклад, осадові породи утворені в девонському періоді описані в
англійському графстві Девон, а породи юрського періоду – в масиві Юра, що знаходиться
на кордоні між Францією і Швейцарією.
Поділ геологічної історії Землі на ери та періоди відображений у геохронологічній таблиці, або шкалі, яка є своєрідним календарем із проміжками часу від десятків мільйонів до мільярдів років.
Геохронологічна таблиця
Поділ геологічної історії Землі на ери та періоди відображений у геохронологічній таблиці, або шкалі, яка є своєрідним календарем із проміжками часу від десятків мільйонів до мільярдів років.
Геохронологічна таблиця
ВІДЕОТЕКА (YOUTUBE)
Розвиток Землі у ранні геологічні ери
Архейська ера (з грец. – давній) тривала від 4 млрд до 2 млрд років тому і становить половину всієї геологічної історії планети. Життя у ті часи не існувало. Хлюпотіло море. Вулканізм був глобальним. Первинні материки мали вигляд велетенських застиглих потоків лави.
Протерозойська ера (з грец. – раннє життя) охопила відрізок часу від 2 млрд до 570 млн років тому і становить ще 40 % геологічного часу. На думку вчених, земна кора залишалася неспокійною. Літосфера розтріскалася на велетенські плити, які почали дрейфувати. Процеси вулканізму й активного горотворення локалізувалися на краях літосферних плит. На кінець протерозою припала байкальська епоха горотворення. Нині на місці її прояву розташовані сильно зруйновані брилові гори. Близько 3 млрд років тому в Океані на мілководді виникли перші мікроорганізми. Наприкінці протерозойської ери в океанах переважали водорості та прості м’якотілі тварини, які майже не лишили після себе слідів існування.
Разом архейську та протерозойську ери називають докембрієм (за назвою першого періоду наступної палеозойської ери), який охоплює 90 % усього геологічного часу. Проте поки що накопичено мало знань про ті віддалені часи, тому дві перші ери не поділяють на геологічні періоди.
Розвиток Землі у палеозойську еру
Палеозойська ера (з грец. – давнє життя) розпочалася 570 млн років, а закінчилися 240 млн років тому і становить 6 % від усього геологічного часу. Про цей відрізок історії Землі нагромаджено багато знань, тому палеозойську еру поділяють на 6 геологічних періодів. Перші три – ранній палеозой, три наступні – пізній палеозой.
У ранньому палеозої материки й океани зовсім не були подібні до сучасних. У південній півкулі існував давній материк Гондвана, а у північній – кілька окремих материків: Лаврентія, Сибір (Ангарида), Європа та інші. На краях тодішніх літосферних плит відбувалося каледонське горотворення. У ранньому палеозої життя вирувало лише в Океані. Переважали водорості, а з тварин – медузи, губки, молюски, давні ракоподібні істоти трилобіти. У силурійський період перші рослини вийшли з Океану й наситили повітря киснем.
У пізньому палеозої внаслідок пересування літосферних плит давні материки поступово зблизилися й наприкінці пермського періоду утворився надматерик Пангея (з грец. – уся земля), який оточив океан Панталасса (з грец. – усе море). При цьому в місцях зіткнення давніх материків відбувалося герцинське горотворення. В Україні в той час сформувалися гори на місці Донецького кряжа та рівнинної частини Криму. В Океані панівною групою тварин стають риби.
На суходолі серед деревоподібних папоротей літали велетенські комахи. З води вийшли на суходіл велетенські земноводні – родичі сучасних жаб.
Розвиток Землі у мезозойську еру
Мезозойська ера (з грец. – середнє життя) тривала від 240 млн до 67 млн років тому й становить близько 3 % від усієї історії розвитку земної кори. Вона складається з 3 гео логічних періодів: тріасового, юрського та крейдового. Клімат материка Пангея стає сухим і спекотним. Це призводить до вимирання вологолюбної флори і фауни пізнього палеозою. Папороті змінюють посухо стійкі голонасінні рослини, а земноводних тварин – плазуни (рептилії), яких назвали динозаврами. Останні опанували суходіл, по- вітря, воду.
Наприкінці тріасового періоду Пангея починає розколюватися на два материки: південний – Гондвану, північний – Лавразію. Між ними виникає океан Тетіс. До кінця мезозою материки продовжують розколюватися на сучасні континенти. Унаслідок розсування материків виникають улоговини сучасних океанів. У місцях зіткнення літосферних плит відбувається мезозойське горотворення.
У середині мезозою з’явилися квіткові рослини й перші птахи і ссавці. Спочатку ці тварини були нечисленними і невеликими за розмірами й не становили серйозної конкуренції динозаврам. Однак вони мали значну перевагу порівняно з рептиліями – теплокровність, що дало змогу вижити в епохи істотного похолодання.
Розвиток Землі у кайнозойську еру
Кайнозойська ера (з грец. – нове життя) розпочалася 67 млн років тому і триває донині. Вона становить менше 1 % геологічної історії. Її поділяють на 3 геологічні періоди: палеогеновий, неогеновий та четвертинний (або антропогеновий).
Материки й океани поступово набувають сучасних обрисів. У місцях зіткнення літосферних плит проявляється альпійська епоха горотворення, в результаті якої утворюються величезні пояси гір. Серед них – Карпати і Кримські гори. Динозаври вимерли ще наприкінці мезозою. Клімат палеогену та неогену був теплим і вологим, тому на суходолі у той час жили теплолюбні рослини і тварини. У четвертинному періоді відбувається різке похолодання, що спричиняє 4 епохи зледеніння у північній півкулі Землі. Максимальна з них, Дніпровська, дісталася території України. Це суттєво вплинуло на склад гірських порід, змінило рельєф, а також видовий склад рослин і тварин. Антропоген – час появи і розвитку людини.
Геохронологічна таблиця для території України
Коментарі
Дописати коментар