Фауністичне (зоогеографічне) районування суші та Світового океану — розділ поверхні Землі й окремих її територій і акваторій на регіони, що
відрізняються рангом, ступенем ендемізму, особливостями історичного розвитку і розселення їх фауни.
Різкі кордони регіонів позначені в тих випадках, коли в основі їх є
які-небудь фізико-географічні фактори (межа води й суші, гірський хребет тощо).
Умови існування і склад фауни в морі й на сушу настільки відрізняються, що
для морської й наземної фауни створені самостійні системи фауністичного
районування.
Головними групами при районуванні суші на вищі
категорії (царства)
служать хребетні,
насамперед ссавці. За наявністю
чи відсутністю окремих представників ссавців як правило виділяють 4 фауністичні
царства і 8 областей:
Антарктична суша, населена в основному тваринами, що
пов'язані з морем, не входить ні в одне із царств.
В. Гептнер виділяє на суходолі три
фауністичні царства (геї), а в їхньому складі п’ять областей .
Зокрема, царство Нотогея охоплює одну Австралійську область, Неогея –
Неотропічну область, Арктогея – три області (Ефіопську, Східну або
Індо-Малайську та Голарктичну). Всі області поділяють на підобласті. Останнім
часом виділяють шосту область – Антарктичну.
В різний час було запропоноване
досить багато різних систем зоогеографічні підрозділи суші на області. Більш
менш загальноприйняте ділення суші на 6 зоогеографічних областей: Австралійську область (Австралія і острови Тихого океану), Неотропічну область (Південна і Центральна Америка), Ефіопську область (Африка до Ю. від Сахари, Мадагаскар), Індо-малайську область, або Східну
(Індостан, Індокитай, Малайський архіпелаг), Голарктичну область(Північна Америка, Азія, окрім території, зайнятий Індо-
Малайською областю, Європа і Північна Африка з Сахарою) і Антарктичну область (Антарктида і прилеглі острови). Голарктичну область
інколи ділять на 2 області (відділу) — Неарктичну (Північна Америка) і
Палеарктичну.
Характерною особливістю
Австралійської області є наявність однопрохідних, переважання сумчастих ссавців
і майже повна відсутність плацентарних, за виключенням гризунів. Неотропічна
характеризується відсутністю однопрохідних, наявністю сумчастих, значною
різноманітністю неповнозубих. В областях Арктогеї майже повністю відсутні
сумчасті ссавці і переважаючі відділи планцентарних.
Як було сказано, для Австралійської
області характерні дві родини з підкласу однопрохідних
ссавців (качкодзьоби й єхидни) і шість родин сумчастих, з яких фалангер
розповсюджений до острова Сулавесі на півночі. Плацентарні, крім завезеного й
здичавілого
собаки дінго, багато представлені
різноманітними гризунами, які, якщо й потрапили сюди випадково, те дуже давно і
включають примітивні й специфічні форми. Тут є види родини (або, як вважають
деякі вчені, підродини) гідроміїд, родів псевдоміс, чіпкохвостих мишей,
кенгурових мишей (Notomys) і пацюків (конілурус) та ін. Ендемічні для
австралійської області види зустрічаються й на Новій Гвінеї, на Соломонових
островах й Тасманії. Близькі австралійським гризунам види простежуються до о.
Люсон (Філіппіни).
Неотропічна область охоплює материк Південної
Америки, Центральну Америку, а також острови Вест-Індії, Галапагос,
Хуан-Фернандес, Вогненна Земля й Фолклендські. Мексиканське нагір'я, видимо,
вірніше відносити до Голарктичної області, а по узбережжях проводити межу із
цією областю приблизно по тропіку на заході й по нижній течії р. Ріо-Грандо -
на сході.
Фауна досить різноманітна. Цікава наявність ендемічних
родин рукокрилих, у тому числі листоносих (вампірів), а також відсутність
літаючих собак, широко розповсюджених у тропіках Старого Світу. Із сумчастих
ссавців є ендемічна родина ценолестових і майже ендемічна родина опосумів,
деякі види якого проникають у Північну Америку. Численні мавпи, що відносяться
до ендемічних для області підзагону широконосих. Неповнозубі представлені
трьома родинами - лінивцями, броненосцями й мурахоїдами. Гризуни дуже
різноманітні. Згадаємо з них чіпкохвостих дикобразів, морських свинок, агуті
(золотих зайців), туко-туко, нутрій, віскаші, а також власників чудового хутра
- шиншилових та ін. Мало комахоїдних, з яких лише в північних частинах області
є щілинозуб (на островах Вест-Індії), землерийка бларина й бурозубки з
роду Sorex. З копитних - тапіри - поширені на півночі області, де
виходять за її межі (у Південно-Східній Азії тапіри представлені іншими
видами), свині-пекарі (також на півночі), безгорбі верблюди (лами), дрібні
олені (мазами). Різноманітні хижі, зустрічаються ягуар, дрібні котячі
(ягуарунди, оцелот й ін.), гривастий вовк, кущовий собака, єноти, у тому числі
своєрідні носухи, очковий ведмідь (рис.50).
Із птахів ендемічні безкильові нанду, а також тинаму,
шоломоносні кури (або кракси), шпорцеві гусаки (паламедеї), американські грифи
(кондори), тукани (перцеїди) з величезним дзьобом, що нагадує дзьоб
птахів-носорогів Старого Світу, танагри. Неотропічна область - центр
розмаїтості колібрі. З ящірок характерні ігуани, зі змій - удави з родів боа й
коралус, а також величезна анаконда. З отрутних змій звичайні жарарака й
бушмейстер. Є гримучі змії. Із черепах різноманітні бокошийкові. До справжніх
крокодилів належать алігатори. Ендемічні каймани. Із земноводних особливо
широко поширені квакші, багато жаб, цікаві безязикові жаби-піпи. Справжніх жаб
мало, вони зустрічаються тільки на півночі. Із прісноводних риб ендемічна
двоякодихаюча риба цератод. Область ділиться на чотири підобласті: Центральноамериканську,
Антильску (Вест-Індську), Гвіано-Бразильську (Бразильську),
Чілійсько-Патагонську (Чілійську).
Ефіопська область займає більшу частину
африканського материка, крім півночі (межа проходить по південній окраїні
Сахари), а також Мадагаскар з островами, що тяжіють до нього.
Фауна включає 37 родин ссавців, з яких дев'ять, у тому
числі куниці, землерийки, кішки, білки, свині, порожнисторогі й інші, поширені
дуже широко. Шість родин ссавців пов'язують ефіопську фауну зі східною при
відсутності їх в Палеарктиці. Це людиноподібні мавпи, лемури лорі, слони,
носороги, оленьки, ящери. Ендемічні або незначно виходять за межі області
лемури, руконіжки, стрибуни, видрові землерийки, тенреки, златокроти, гієни,
шилохвості білки, дамани, бегемоти, жирафи, трубкозуби (рис.51).
Для області характерно величезна розмаїтість копитних.
Велика розмаїтість антилоп, рясні зебри, жирафи, носороги, слони, бегемоти.
Повністю відсутні родина кротів, ведмедів, бобрів, тушканчиків, тапірів,
верблюдів і оленів. Серед птахів 15 ендемічних або майже ендемічних родин:
африканські страуси, цесарки, пастушкові куріпки, чаплі-кітоглави (монотипна
родина), тіньові птахи (монотипна родина), секретарі (монотипна родина),
деревні одуди, мишачі птахи й деякі інші. У всіх тропічних областях
зустрічаються трогони, бородатки. Загальні з Індо-Малайською областю:
птахи-носороги, пітти, павичі, білоочки, нектарниці, дронго й ін. Дуже
характерні рябки, турачі, дрохви, грифи. Повністю відсутні представники родин
тетерячих, кропив'яників, оляпок, корольків, майже немає повзиків, пищух,
шпаків. Із плазуючих численні варани, агами й сцинки. Хамелеони майже
ендемічні. Досить різноманітні гадюки, з удавів - рід пітонів, із крокодилів:
звичайний крокодил, майже пантропічний рід, гребінчастий (тупорилий) крокодил
ендемічний. З амфібій відсутні хвостаті, з жаб - деревниці. Жаби й справжні
жаби представлені дуже широко. Із прісноводних риб зустрічається прісноводна
двоякодихаюча риба протоптерус.
Східна, або Індо-Малайська, область займає материкову південну й південно-східну частину
Азії й Малайський архіпелаг. Північна межа різка, проходить по Гімалаям, які,
за винятком південного схилу, відносяться до Голарктичної області. На захід від
Гімалаїв є широка перехідна смуга до аридних областей Голарктики, до якої
відносяться, напевно, низов'я Інду й Синд. Особливо важко провести межу на схід
від Гімалаїв, де голарктична фауна проникає по горах далеко на південь, а
Індо-Малайська — по рівнинах далеко на північ. Цю межу проводять по р. Янцзи,
іноді по 40° півн. ш. З фауною Ефіопської області фауну Східної області
пов'язують, як було зазначено, такі групи, як слони, носороги, людиноподібні
мавпи, напівмавпи, оленьки, ящери, дикобрази й ін. Загальних родів однак мало.
Зі ссавців ендемічні родини довгоп¢ятів, шерстокрилів і тупай. Із птахів майже
ендемічні дві родини - деревні стрижі й широкороті. Багато пітт, дрімлюг,
жаборотів. Із плазуючих багато геконів, варанів, агам, сцинків, змій-сліпунів,
удавів, черепах (у тому числі ендемічні великоголові черепахи), крокодилів
(включають ендемічного гавіала).
Голарктична область - найбільш велика із
фауністичних областей суші. Вона займає всю Європу, Північну Африку, Азію (крім
територій, що відносяться до Східної області), майже всю Північну Америку.
Південні межі її описані при характеристиці сусідніх з нею областей. Фауна
відносно бідна й мало своєрідна. По всій області поширені родина кротів,
бобрів, тушканчиків. Тільки в американській частині Голарктики зустрічаються
три родини гризунів, що проникають у Південну Америку - аплодонтид, геоміїд,
гетероміїд, а також монотипна родина копитних - вилороги. Із птахів є лише три
кругополярних ендемічних родини - тетерячі, гагари й чистики. Характерні
хвостаті амфібії, з яких тільки одна із чотирьох родин обмежена Америкою. Багато
ендемічних родин прісноводних риб.
Фауна Голарктики молода, вона має четвертинний вік. На
її формування вплинув четвертинний льодовиковий період. Родин ссавців,
властивих Євразії й Північній Америці, - 15: землерийки, кроти, ведмеді,
куниці, собаки, кішки, білки, бобри, миші, тушканчики, пищухи, зайці, свині,
олені, порожнисторогі. Родин, властивих тільки Євразії або тільки Північній
Америці, - по шість. Є значне число видів, не говорячи про роди, загальних або
близьких Євразії й Північній Америці. Все це доводить єдність цієї області.
-Антарктична область подібна за умовами життя з бореальними. Тут також
спостерігається різкі сезонні відмінності в температурі води, підняття
глибинних вод, багатих біогенними речовинами і пов’язана з ним значна кількість
морських організмів. В областях широко представлена родина нототенієвих риб.
Тут типові
пінгвіни, а також різноманітні трубконосі, південні морські котики, морські
слони, морські леопарди. З пелагічних ссавців поширені звичайні кашалоти, низка
видів вусатих китів, кит-карлик, синій кит. В цій області спостерігаються
гігантські пташині базари з бакланів, пеліканів, олуш, ендеміком є королівський
альбатрос.
В темних
придонних глибинах живе комплекс дуже різноманітної фауни, включаючи велику
кількість світних форм (родина анчоусів). В абісалі (глибоководдя Світового
океану) зустрічається різноманіття морських лілій, їжаків, морських зірок, а
також краби, креветки, крем’яні губки.
Багатьом
видам рослин і тварин характерне біполярне поширення: вони зустрічаються в
бореальних областях Північної півкулі і в нотальній області Південної півкулі.
Умови
існування живих організмів в Антарктиді найменше зазнали впливу людини. Зараз
Антарктида і її прибережні води оголошені міжнародним заповідником.
Коментарі
Дописати коментар