Віруси.
👉Особливості організації та функціонування вірусів.
Існування вірусів довів російський ботанік Д. Й. Івановський у 1892 р. Віруси — неклітинні форми життя. Віруси мають такі принципові відмінності від усіх інших організмів: можуть існувати тільки як внутрішньоклітинні облігатні паразити і не можуть розмножуватись поза клітинами тих організмів, у яких вони паразитують; містять лише один тип нуклеїнової кислоти — ДНК або РНК, тоді як в усіх клітинних організмів є одночасно і ДНК, і РНК; мають дуже обмежений набір ферментів, використовують обмін речовин клітини-хазяїна; не мають клітинної будови.
Дозріла частинка вірусу складається з білкової оболонки (капсиду) та нуклеїнової кислоти.
Одні віруси містять ДНК (ДНК-вмісні віруси), інші — РНК (РНК-вмісні віруси). У деяких вірусів виявлено додаткову, багату на ліпіди оболонку, яка оточує капсид. Білкова або ліпопротеїнова оболонка розпізнає поверхню клітини-мішені, на якій адсорбується вірус, і захищає нуклеїнову кислоту.
серцевину. Нуклеїнова кислота-одноланцюгова, або дволанцюгова.
ТЕСТИ ЗНО:
Яка речовина входить до складу капсиду простих вірусів?
Білки є переважаючою в кількісному відношенні частиною вірусної частинки. Низькомолекулярні білки зв’язуються з нуклеїновою кислотою, утворюючи чохол — капсид. Багато вірусів мають ще одну оболонку, розташовану зовні капсида — пеплос. Пеплос складається з високомолекулярних білків, організованих у вирости — пепломери, які служать для розпізнавання клітин-мішеней. Крім білків, до складу пеплоса входять ліпіди та вуглеводи. Білки капсида і пеплоса виконують такі функції: стабілізують і захищають нуклеїнову кислоту; є ферментами, що беруть участь у відтворенні вірусної частинки; розпізнають відповідну клітину-мішень.
Відтворення вірусів. У життєвому циклі вірусів чергуються дві фази – позаклітинна, під час якої вірус перебуває у вигляді інертної інфекційної частинки – віріона, і внутрішньоклітинна фаза, протягом якої і здійснюється їх розмноження.
Життєвий цикл вірусу складається з таких стадій: віроспора, коли немає будь-яких проявів життєдіяльності; прикріплення вірусу до клітини; проникнення в клітину; латентна; утворення нового покоління вірусів; вихід віроспор. У латентній стадії вірус наче «зникає», його не можна побачити або виділити з клітини, але в цей період клітина синтезує необхідні для вірусу білки та нуклеїнові кислоти, внаслідок чого утворюється нове покоління віроспор.
Бактеріофаги — група вірусів, які пристосувалися до паразитування всередині клітини бактерій. За будовою бактеріофаги складніші від вірусів, які паразитують у клітинах людини, тварин та рослин. Вони складаються з головки, хвостика і відростків. Зовні головка та хвостик вкриті білковою оболонкою, всередині головки міститься нуклеїнова кислота, хвостик являє собою порожнистий стрижень. Бактеріофаг за допомогою відростків прикріплюється до поверхні бактеріальної клітини та за допомогою ферментів розчиняє оболонку клітини бактерії в місці стикання з нею. Нуклеїнова кислота бактеріофага через канал хвостика впорскується в клітину бактерії. У подальшому в бактеріальній клітині починається синтез нуклеїнової кислоти бактеріофага. Врешті-решт клітина бактерії гине.
👉Класифікація вірусів.
Віруси належать до неклітинних форм життя і складають окреме царство живої природи – царство Віра (Vira). Класифікація вірусів в основних рисах схожа на таксономію клітинних організмів. Таксономічні категорії, що використовуються в класифікації вірусів, є такими: порядок (-virales) – родина (-viridae) – рід (-virus) – вид. Але в номенклатурі вірусів є і деякі особливості. По- перше, назви не тільки видів і родів, а й рядів і родин пишуться курсивом; по-друге, на відміну від класичної ліннеєвської номенклатури назви вірусів не є біномінальними. Зазвичай назви вірусів утворюються в формі хвороба-вірус (наприклад, вірус грипу).
Віруси класифікуються також:
а) за типом нуклеїнової кислоти: ДНК-вмісні (однонтчасті та двонитчасті) та РНК-вмісні віруси (однонитчасті та двонитчасті);
б) за структурою нуклеїнової кислоти: однонитчасті та двонитчасті,
в) за особливостями будови та хімічного складу: прості та складні віруси•,
г) за типом симетрії віріонів: віруси з кубічним, спіральним, змішаним типом симетрії, без певного типу симетрії.
Дволанцюгові ДНК-віруси (напр., Міовіруси, типовим представником яких є ентеробактеріальний фаг Т4, Аденовіруси, Папіломавіруси, Герпесвіруси з типовим представником вірусом герпесу людини, Поксвіруси з типовим представником вірусом коровячої віспи).
Одноланцюгові ДНК-віруси (напр., Нановіруси, Парвовіруси).
💚https://quizlet.com/_9e69xi?x=1jqt&i=3f2z9j
💚https://quizlet.com/_9e5l8l?x=1jqt&i=3f2z9j
💛Чи достатньо ви знаєте про віруси?!!! 10 вірусів, які точно будуть на ЗНО-2020 / ZNOUA
👉Гіпотези походження вірусів.
Шляхи виникнення вірусів невідомі, і тому існують різні погляди щодо їх походження. Більшість вірусологів схиляється до думки, що віруси – поліфілетична група, яка об'єднує форми життя, що мають багато подібних ознак і водночас різні за своїм походженням, тобто не мають єдиного спільного предка. Сьогодні існує три основні гіпотези походження вірусів:
- 1) віруси походять від первинних доклітинних форм життя незалежно від клітин (гіпотеза паралельної еволюції);
- 2) віруси є нащадками паразитичних бактерій (напр., мікоплазм, рікетсій), які зазнали спрощення (гіпотеза регресивної еволюції);
- 3) віруси походять від генетичних компонентів клітини (транспозонів, збіглих інтронів), які стали автономними (гіпотеза "скажених генів").
Останнім часом з'явилося чимало даних про те, що необхідно розглядати роль вірусів із загальнобіологічних позицій. Згідно з цими даними все живе на Землі насичено різними вірусами, і ця насиченість свідчить про їхню необхідність у структурі живої природи, про їхні важливі функції, які вони виконують. У цьому плані заслуговують на увагу такі дані: вірус гепатиту В значною мірою визначає формування статі в людини; у геномі приматів існує білок синцітин, який був перенесений ретровірусом; отрута деяких ос містить компоненти, які мають вірусне походження. Отже, питання про походження вірусів й досі залишається остаточно не з'ясованим і є проблемою загальнобіологічного значення.
👉Роль вірусів у еволюції, поняття про горизонтальне перенесення генів.
У природі
■ Віруси регулюють чисельність своїх хазяїв.
■ Віруси є чинником зміни генетичної інформації організмів (з допомогою вірусів відбувається горизонтальне перенесення генів, тобто передача генетичної інформації між особинами різних видів; найбільш ефективними чинниками мінливості геному є ретровіруси, які можуть переносити гени із клітини в клітину різних тварин, наприклад однакові ділянки вірусної ДНК виявлені в геномах миші, кота, свині й людини).
Для людини
■ Спричинення вірусних захворювань рослин, людини і тварин.
■ Використання в біологічному методі боротьби зі шкідливими видами (наприклад, вірус міксоматозу для боротьби з масовим розмноженням кролів в Австралії).
■ Застосування в генетичній інженерії (наприклад, для перенесення генів у клітини бактерій).
■ Для розпізнавання та лікування бактеріальних захворювань (наприклад, ефективним нині є лікування бактеріозів за допомогою бактеріофагів у поєднанні з антибіотиками, оскільки багато форм патогенних бактерій стають стійкими до певних ліків).
Отже, віруси є необхідною ланкою в структурі живої природи і відіграють як негативну, так і позитивну роль для людини.
👉Взаємодія клітиною-хазяїном
Інфекція – це комплекс процесів, які відбуваються під час взаємодії збудника захворювання з організмом хазяїна. Розрізняють гострі інфекції (після утворення нового покоління вірусів клітина гине), хронічні інфекції (нові покоління вірусів утворюються в клітині протягом тривалого часу) та приховані інфекції (вірусні частинки не виділяються в навколишнє середовище).
Проникнення вірусів у клітини після Їхнього потрапляння в організм хазяїна може відбуватися декількома шляхами: а) злиттям вірусних оболонок з клітинною мембраною (напр., ВІЛ); б) шляхом ендоцитозу (напр., вірус поліомієліту); в) шляхом ін'єкції молекули нуклеїнової кислоти усередину клітини (напр., бактеріофаг Т- 4); г) через ушкоджені ділянки клітинної стінки (напр., вірус тютюнової мозаїки); д) через плазмодесми (напр., вірус мозаїки картоплі) та ін.
Проникнення вірусу в клітину може призвести до змін її будови та функцій унаслідок пошкодження клітинних структур. У деяких випадках віруси можуть спричинювати неконтрольований поділ клітин і перетворення їх на пухлинні.
Проникнення вірусу в клітину-хазяїна починається із взаємодії вірусної частинки з поверхнею клітини, на якій є особливі рецепторні ділянки. Оболонка вірусу має відповідні прикріпні білки, що «впізнають» ці ділянки. Саме цим забезпечується висока специфічність вірусів стосовно клітин-хазяїв: часто віруси вражають лише певний тип клітин певного виду організмів. Якщо вірус прикріплюється не до рецепторних ділянок, а до інших місць поверхні клітини, то її зараження може і не відбутись. Отже, наявність рецепторних ділянок поверхні клітини визначає її чутливість до того або іншого виду вірусів. Прикріпні білки вірусних частинок у простих вірусів містяться у білковій оболонці, а у складних - розташовані на поверхні додаткової мембрани у вигляді шипів, голок тощо.
1) розпізнавання клітини-мішені й прикріплення до неї;
2) проникнення в клітину;
3) збирання вірусних частинок;
4) вихід з клітини.
👉Шляхи проникнення вірусів в організми рослин, тварин та людини.
Шляхи проникнення вірусів в організм хазяїна бувають різними. Віруси тварин і людини передаються від хворого організму до здорового:
- • повітряно-краплинним шляхом (наприклад, віруси грипу, віспи);
- • з їжею (наприклад, вірус ящура, який може передаватися з молоком ураженої корови);
- • через шкіру (наприклад, вірус простого герпесу 1-го типу, сказу, папіломи);
- • під час переливання крові та хірургічних операцій (наприклад, вірус гепатиту В);
- • статевим шляхом (наприклад, вірус простого герпесу 2-го типу, СНІДу);
- • поширення арбовірусів за участю переносників, якими можуть бути різноманітні членистоногі (наприклад, вірус кліщового енцефаліту передасться іксодовими кліщами).
Віруси, які потрапили в організм, поширюються через кровоносну, лімфатичну (віруси кору, віспи, СНІДу) чи нервову (віруси сказу, поліомієліту) систему.
Віруси рослин можуть передаватися насінням, бульбами, цибулинами тощо, їх поширюють нематоди, гриби, попелиці. Сама людина може спричинити поширення вірусів під час проведення щеплення та обрізання дерев, пікірування розсади, пасинкування рослин тощо. Нарешті, віруси можуть поширюватися з пилком. Потрапивши в організм рослини, віруси передаються до клітин провідними тканинами хазяїна.
👉Використання вірусів у генетичній інженерії та біологічних методах боротьби зі шкідливими видами.
👉Профілактика вірусних захворювань людини.
Організм людини і тварин має захисні механізми, здатні протистояти вірусним інфекціям. Основними з них є такі:
- • гуморальний імунітет (у відповідь на проникнення вірусів виробляються антитіла);
- • вироблення інтерферонів (білки, які пригнічують розмноження вірусів);
- • клітинний імунітет (знищення лейкоцитами заражених вірусом клітин).
Вірусні захворювання людини: а) ДНК-вмісні вірусні інфекції (гепатит В, простий герпес, папілома, натуральна віспа)•, б) РНК-вмісні вірусні інфекції (грип А, В і С, гепатит А, енцефаліт, кір, свинка (епідемічний паротит), краснуха, поліомієліт, сказ).
У тварин це ящур, сказ, ентерит, скрейпі, інфекційний гепатит, чумка собак, чумка курей, чумка ВРХ та ін.у рослин — мозаїка тютюну, картоплі, буряків, капусти, смугаста мозаїка пшениці, жовтяниця цукрових буряків, строкатолистість тюльпанів, готика картоплі тощо.
👉Поняття про вакцинацію.
Коментарі
Дописати коментар